Мінус двадцять
Feb. 26th, 2026 11:54 pm![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
v1snykСильні морози вкупі з безхмарним небом подарували у січні кілька дуже красивих ранків, коли все навколо блищало від інею. Я благополучно все провтикав, максимум дивлячись на ту красу з вікна транспорту дорогою на роботу і, що особливо прикро, проспав один такий ранок в неділю. Щось подібне прогноз обіцяв на ще одну неділю, 1 лютого, і цього разу я налаштувався не проспати. За сукупністю різних показників у прогнозі погоди ChatGPT давав ймовірність інею 65-70%.
1. Однак, вставши вдосвіта, із вікна я побачив, що нічого подібного й близько не сталося. Розчарований, я завалився спати, але оскільки накрутився ще з вечора, прокинувся без будильника через годину після світанку. Температура повітря надворі була -20, з іншого боку, з геть безхмарним небом, і я вирішив виїхати до снігурів, раптом хоча б вони не підведуть? Вони не підвели.
2. І ось я вже в малолюдній частині парку, що завжди дивувала такою невідповідністю – ніколи немає людей, але завжди повно слідів.
3. Катати по снігу виявилося важче, зважаючи, що я вдягнувся як капустина, але все одно приємно.
4.
На ковідний карантин я почав забивати ще у червні 2020, але вперше схопив модну болячку лише у лютому 2022 – розрекламований вірус виявився нікчемною застудою. Тим не менш, я чесно витримав 10 днів самоізоляції. Завдяки їй я блукав найбільш безлюдними й забутими стежками парку, де випадково й побачив снігурів, зовсім близько до свого дому.
Це вже зараз я знаю, що головне – їх почути. Вони дуже добре ховаються, зате постійно розмовляють, і за їх механічним “пі-пі” значно швидше зорієнтуватися, ніж шукати очима в кронах дерев.
За їхніми голосами я тепер знаю, що вони іноді відвідують навіть людні місця. Але то все ж непередбачувано, зате є точки, де вони зимують майже постійно. Інша їх особливість – вони весь час їдять. Я знаю два місця в радіусі двох кілометрів від дому, в одному вони жеруть обліпиху, ну а тут, у парку, – об'їдають ясен. Кількох дерев їм вистачає на всю зиму.
5. Найчастіше в кожен мій приїзд спершу здається, що зараз їх нема. Тоді треба просто зупинитись і послухати. І ось стає чути знайоме “пі-пі”, а скоро і роздивитись спершу непомітне яскраве “яблучко” в текстурах ясенів.
6. Спочатку сфотографував хоча б здалеку, а потім вже став тихо підкрадатися ближче і ближче.
7. Потроху стало ясно, що він там не сам. Проте позували птахи все одно поодинці, тільки одне фото вийшло з парою.
8. Дівчата сірі. Класичні листівки зі снігурами, на яких двоє червоненьких і в них любов, – трохи гейські:)
9. Власне, вони тільки тим і зайняті, що поглинанням їжі.
10. І в основному з виразом лиця, наче їх застали зненацька.
11.
12. Підібрав незвичний ракурс, але сама пташка в тіні.
13. Словом, щорічний гештальт закрив.
14. Були там і інші пернаті, звісно. Синиця і хаос:
15. А потім раптом над нами пролетів канюк, і всіх дрібних птахів як язиком злизало. У такі моменти можна тільки кусати лікті, адже він був близько як ніколи, але тільки дрібку секунди, я не знаю, яку треба реакцію, щоб встигнути його сфотографувати. Зловив у кадр лише здалеку:
16. А от дятли не злякалися і далі займалися своєю справою.
17.
18. Типовий кадр для демонстрації, як птахи в цілому охоче позують на камеру. Мені навіть дратівливі сни на цю тему часто сняться.
19. Втім, він був так зайнятий, що дозволив наклацати і кращих ракурсів.
20.
21. Тут трохи видно язичок.
22. На тому місці вже не було чого затримуватися, тому поїхав ще подивитися, що робиться на знайомих годівничках, заодно й поповнити їм запаси. Сніг на сонці все ж неймовірно гарний. Але ж як уже добре, що він уже майже розтанув. Зима, гори у пеклі.
23.
24. Біля першої годівнички зустрілися сойки, одразу декілька.
25. Все тому, що якась добра душа насипала туди волоських горіхів, а вони їх дуже полюбляють.
26.
27. Ніби такі банальні птахи й водночас дуже яскраві.
28. З дитинства запам'ятав із якоїсь книжки, що сойки дуже галасливі, але скільки не зустрічав сам – переважно вони мовчать. Тільки раз бачив зграйку, що “розмовляла”, і то по-своєму цікаво, бо сойки добре імітують інші звуки (як мінімум одна з них кумкала як жаба). А ще в них взимку робляться цікаві стильні зачіски на голові, і просто подивіться, яка мила пухнаста кулька:
29.
30. Стежки:
31.
32. Одна з небагатьох переваг зими, що на цих бесідках і лавках немає галасливої алкашні чи підлітків.
33.
34. Озеро безпробудно спало під кригою та снігом.
35. Церква, мені все більше здається, має виражений “візантійський” стиль. Тільки все її ніяк не добудують остаточно, хоча вже давно використовують за призначенням.
36.
37. Уже збирався додому, але ще трохи завис біля іншої годівнички, яку раніше не помічав.
38.
39.
40. Все, що вище – синиця велика, найбільш масова й помітна серед своїх родичів, проте тут була не тільки вона. Цю пташку гугл визначає як гаїчку болотяну або гаїчку-пухляк, це різні види, хоч і дуже схожі. Жодна з них раніше мені на фото не попадалася.
41. Повзик.
42. Найдовше полював за блакитною синицею. Як охоче позують птахи, версія номер два:
43. Найкраще, що з нею вийшло, – ось:
44. Дрізд чорний, але по факту сірий, бо це дівчинка.
45. Наостанок кілька пізніших фото того дня, ніяк не пов'язаних з попередніми, окрім усе того ж – снігу, якого цієї зими випало аж забагато, і сонця, якого все ще так не вистачає.
46.
47. Досі навіть не підозрював, що в нас є стільки лижників.
48.
1. Однак, вставши вдосвіта, із вікна я побачив, що нічого подібного й близько не сталося. Розчарований, я завалився спати, але оскільки накрутився ще з вечора, прокинувся без будильника через годину після світанку. Температура повітря надворі була -20, з іншого боку, з геть безхмарним небом, і я вирішив виїхати до снігурів, раптом хоча б вони не підведуть? Вони не підвели.
2. І ось я вже в малолюдній частині парку, що завжди дивувала такою невідповідністю – ніколи немає людей, але завжди повно слідів.
3. Катати по снігу виявилося важче, зважаючи, що я вдягнувся як капустина, але все одно приємно.
4.
На ковідний карантин я почав забивати ще у червні 2020, але вперше схопив модну болячку лише у лютому 2022 – розрекламований вірус виявився нікчемною застудою. Тим не менш, я чесно витримав 10 днів самоізоляції. Завдяки їй я блукав найбільш безлюдними й забутими стежками парку, де випадково й побачив снігурів, зовсім близько до свого дому.
Це вже зараз я знаю, що головне – їх почути. Вони дуже добре ховаються, зате постійно розмовляють, і за їх механічним “пі-пі” значно швидше зорієнтуватися, ніж шукати очима в кронах дерев.
За їхніми голосами я тепер знаю, що вони іноді відвідують навіть людні місця. Але то все ж непередбачувано, зате є точки, де вони зимують майже постійно. Інша їх особливість – вони весь час їдять. Я знаю два місця в радіусі двох кілометрів від дому, в одному вони жеруть обліпиху, ну а тут, у парку, – об'їдають ясен. Кількох дерев їм вистачає на всю зиму.
5. Найчастіше в кожен мій приїзд спершу здається, що зараз їх нема. Тоді треба просто зупинитись і послухати. І ось стає чути знайоме “пі-пі”, а скоро і роздивитись спершу непомітне яскраве “яблучко” в текстурах ясенів.
6. Спочатку сфотографував хоча б здалеку, а потім вже став тихо підкрадатися ближче і ближче.
7. Потроху стало ясно, що він там не сам. Проте позували птахи все одно поодинці, тільки одне фото вийшло з парою.
8. Дівчата сірі. Класичні листівки зі снігурами, на яких двоє червоненьких і в них любов, – трохи гейські:)
9. Власне, вони тільки тим і зайняті, що поглинанням їжі.
10. І в основному з виразом лиця, наче їх застали зненацька.
11.
12. Підібрав незвичний ракурс, але сама пташка в тіні.
13. Словом, щорічний гештальт закрив.
14. Були там і інші пернаті, звісно. Синиця і хаос:
15. А потім раптом над нами пролетів канюк, і всіх дрібних птахів як язиком злизало. У такі моменти можна тільки кусати лікті, адже він був близько як ніколи, але тільки дрібку секунди, я не знаю, яку треба реакцію, щоб встигнути його сфотографувати. Зловив у кадр лише здалеку:
16. А от дятли не злякалися і далі займалися своєю справою.
17.
18. Типовий кадр для демонстрації, як птахи в цілому охоче позують на камеру. Мені навіть дратівливі сни на цю тему часто сняться.
19. Втім, він був так зайнятий, що дозволив наклацати і кращих ракурсів.
20.
21. Тут трохи видно язичок.
22. На тому місці вже не було чого затримуватися, тому поїхав ще подивитися, що робиться на знайомих годівничках, заодно й поповнити їм запаси. Сніг на сонці все ж неймовірно гарний. Але ж як уже добре, що він уже майже розтанув. Зима, гори у пеклі.
23.
24. Біля першої годівнички зустрілися сойки, одразу декілька.
25. Все тому, що якась добра душа насипала туди волоських горіхів, а вони їх дуже полюбляють.
26.
27. Ніби такі банальні птахи й водночас дуже яскраві.
28. З дитинства запам'ятав із якоїсь книжки, що сойки дуже галасливі, але скільки не зустрічав сам – переважно вони мовчать. Тільки раз бачив зграйку, що “розмовляла”, і то по-своєму цікаво, бо сойки добре імітують інші звуки (як мінімум одна з них кумкала як жаба). А ще в них взимку робляться цікаві стильні зачіски на голові, і просто подивіться, яка мила пухнаста кулька:
29.
30. Стежки:
31.
32. Одна з небагатьох переваг зими, що на цих бесідках і лавках немає галасливої алкашні чи підлітків.
33.
34. Озеро безпробудно спало під кригою та снігом.
35. Церква, мені все більше здається, має виражений “візантійський” стиль. Тільки все її ніяк не добудують остаточно, хоча вже давно використовують за призначенням.
36.
37. Уже збирався додому, але ще трохи завис біля іншої годівнички, яку раніше не помічав.
38.
39.
40. Все, що вище – синиця велика, найбільш масова й помітна серед своїх родичів, проте тут була не тільки вона. Цю пташку гугл визначає як гаїчку болотяну або гаїчку-пухляк, це різні види, хоч і дуже схожі. Жодна з них раніше мені на фото не попадалася.
41. Повзик.
42. Найдовше полював за блакитною синицею. Як охоче позують птахи, версія номер два:
43. Найкраще, що з нею вийшло, – ось:
44. Дрізд чорний, але по факту сірий, бо це дівчинка.
45. Наостанок кілька пізніших фото того дня, ніяк не пов'язаних з попередніми, окрім усе того ж – снігу, якого цієї зими випало аж забагато, і сонця, якого все ще так не вистачає.
46.
47. Досі навіть не підозрював, що в нас є стільки лижників.
48.
no subject
Date: 2026-02-27 01:11 am (UTC)