Сходження на Говерлу. Фотки і враження
Apr. 3rd, 2024 05:23 pm![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
v1snykЯ піднявся на Говерлу. Ще на початку вересня, тобто більш як пів року тому, але руки дійшли описати це тільки зараз. Нижче трохи деталей, роздумів та кадрів того, що можна побачити з найвищої гори України та з дороги до неї.
1. В прекрасному минулому, де я сам міг розпоряджатися своїм життям, я б залишив цю гору наостанок, після усіх інших наших двотисячників. А ще б постарався йти на неї із маловідомої стартової точки десь на Закарпатті, а не із Заросляка в суботу, як зрештою сталося. Але зараз час такий, що треба хапатися за ті можливості, які є, а не залишати на ідеальне «потім», яке, найпевніше, ніколи не настане.
За легендами, існують люди, що стартують на Говерлу із притулку Козьмещик, що у Лазещині на Закарпатті. Але все ж переважна більшість починає свій шлях із Заросляка – спортивної бази на Франківщині, на 1200 з гаком метрів над рівнем моря. Причина банальна і проста – звідси найближче, а до самої бази нескладно доїхати із Ворохти, наприклад.
Адміністративно це і є Ворохта, її віддалена вулиця Говерлянська. Від центру містечка до Заросляка 21 км, завершальні 12 км дороги (після повороту від головної траси) мають дуже погане покриття. Рейсові автобуси сюди не ходять, тому треба добиратися з групою, на власному авто, таксі чи автостопом – іти пішки було б дуже некомфортно через значну кількість транспорту та пилюки, що підіймається від його руху.
На самій базі – вселенське скупчення людей, одну лиш чергу в туалет довелося вистоювати хвилин 20. Проте далі вони розсіюються по доріжках (звідси не тільки на Говерлу ходять), тому на маршрутах заторів немає. Але можливості усамітнитись чи розслабитись – також. Через популярність цей маршрут перетворився у свого роду паломництво (чи просто можливість «поставити галочку»), тому він точно не про єднання з природою чи можливість неквапливо насолодитися красою Карпат.
2. Головна мета подорожі добре видна із Заросляка, але це фото потрібно було робити одразу ж, а не при поверненні, коли сонце висіло якраз за горою.
Найкоротші два маршрути (за кольором маркування на стежках) – синій (3,7 км) та зелений (4,5 км), відповідно пологіший. Логічно було б підійматися синім та спускатися зеленим, але волею нашої гідеси ми пройшли й туди, й назад коротшим шляхом із дужчим нахилом. Та й нехай.
В інтернетах взагалі пишуть, що підйом на Говерлу нескладний, підходить для новачків і т. д. Унаслідок цього туди йдуть люди непідготовлені, в негодящому взутті тощо, забезпечуючи цілорічною роботою місцевих рятувальників. Хоча лише по тому, що набір висоти й потім спуск на 800+ метрів – це ніхуя собі не легко. Невисокі та лагідні з виду Карпати щороку збирають жнива людських жертв серед необачних чи невезучих туристів. Зокрема лише на Говерлі у 2023 році дві особи загинули від удару блискавкою 6 липня, а 8 жовтня один чоловік заблукав і помер (замерз?). Я не уявляю, як там заблукати, але ж ось люди можуть.
Зі свого боку (попри весь інтернет-оптимізм) я не рекомендую підійматися на Говерлу, якщо ви раніше не ходили по горах, і нікому не рекомендую йти на самоті незалежно від досвіду та фізичної форми.
3. Ну а тепер погнали нагору. Спочатку два маршрути ідуть однією стежкою через ліс. Це найпростіша частина з невеликим набором висоти.
4. Далі починається відкрита місцевість, а стежка стає крутішою.
5. Потік людей практично безперервний. Тут Говерла ледве виглядає ззаду, а на передньому плані – непідписана на картах гора, яку гіди між собою називали Говерляна або Говерлянка:
6. Як нагорода за набір висоти, навколо все кращі краєвиди.
7.
8. Але дертись наверх ще багато. Люди-мурашки пробираються кам'янистими стежками поміж жерепом. Каменюки під ногами великі, ця частина підйому важка та монотонна.
9. А це паралельна дорога, як я зрозумів – зелений маршрут.
10. Гори, безумовно, мають душі, і душа Говерлянки – злюща й постійно ображена на людей, що взагалі не звертають на неї увагу дорогою до популярнішої вершини та розглядають просто як одну із зупинок для відпочинку. Проте це досить серйозна гора близько 1800 метрів над рівнем моря, і саме підйом на неї можна вважати найскладнішим випробуванням синього маршруту. І ні, напис на згадку про Кривий Ріг залишив не я:
11. Тут, коли здається, що сил уже не лишилося, натхнення надає Говерла, яку знов добре видно, і вона здається тепер такою близькою.
12. А навколо краса…
13. І таке все маленьке й далеке внизу.
14.
15.
16. По ідеї, це видніється Ворохта, але точно стверджувати не буду.
17. Десь дорогою сфоткав старий та похилений прикордонний стовп. Говерла стоїть на межі двох областей, а колись тут проходив справжній кордон.
18. Скоро Говерлянка також залишається ген далеко внизу, звідки уже не виглядає такою непоступливою, якою є насправді. Серед лісів ледь видно червоний дах Заросляка.
19. Говерла також за характером досить примхлива пані, але до нас вона поставилась прихильно, зустрівши теплою погодою та гарним небом. Я стараюсь не вживати кліше «підкорити гору», бо хіба можна котрусь із них дійсно підкорити? Хіба відвідати, якщо на те буде їх воля.
20.
21. Ще кілька ривків, і ось вона – відмітка 2061 м. Побуду занудою ще раз і нагадаю, що це найвища гора лише України, а найвищим у всіх Карпатах є Ґерлаховски-Штіт у Словаччині (2654 м).
22.
23.
24. Вершина Говерли досить полога, і на ній також постійно багато людей. Масове паломництво шкодить горі, бо рослинний покрив на ній витоптали в нуль. Але на місці про це не хочеться думати. Нехай ті хвилини залишаться на повний відкуп ейфорії серед купи незнайомих так само щасливих людей, що фотографуються, співають пісні чи просто намагаються закарбувати у пам'яті такий непересічний момент свого життя.
25. І краєвиди на всі 360 градусів: вище нас тут лише небо.
26.
27.
28. Якщо не помиляюся, пагорб на передньому плані – Мала Говерла, через яку проходить зелений маршрут.
29. Більшість вершин я не знаю поіменно.
30. Але як мінімум, упізнав Петрос, на який підіймався за 14 місяців до того.
31. А також легко знайти далекий звідси Піп Іван Чорногірський, завдяки обсерваторії на вершині.
32. Окрім пізнаваної стели, хрестів, вказівників та селфі-дзеркала (до якого треба вистояти немалу чергу), на вершині також є декілька меморіалів.
33. Ті, що військові, присвячені ще часам та подіям АТО – тоді здавалося, що нічого гіршого вже не може бути. Невідомо, коли та як закінчиться нинішній виток нашого одвічного протистояння, але для увіковічення пам'яті всіх, хто пішов, уже не вистачить ніяких вершин.
34.
35. Але часу на перебування там дали не так і багато, тож треба було спускатися. Іти вниз ніби й легше, але стомлені ноги вже не так впевнено тримаються на великих слизьких каменюках. Десь читав, що більшість трагедій у горах трапляється саме на спусках, коли втома та розслабленість беруть своє.
36. А повз нас так само неспішно пропливали вічні й непереможні гори.
37. Таким чином за рік з лишком я піднявся на 4 із 6 наших двотисячників. Залишилися, певно, найменш популярні із них – Бребенескул та Гутин Томнатик. І я сказав би, що попри це міг би дістатися найближчим часом і до них двох також. Тільки чомусь я й сам у це зараз не надто вірю.
1. В прекрасному минулому, де я сам міг розпоряджатися своїм життям, я б залишив цю гору наостанок, після усіх інших наших двотисячників. А ще б постарався йти на неї із маловідомої стартової точки десь на Закарпатті, а не із Заросляка в суботу, як зрештою сталося. Але зараз час такий, що треба хапатися за ті можливості, які є, а не залишати на ідеальне «потім», яке, найпевніше, ніколи не настане.
За легендами, існують люди, що стартують на Говерлу із притулку Козьмещик, що у Лазещині на Закарпатті. Але все ж переважна більшість починає свій шлях із Заросляка – спортивної бази на Франківщині, на 1200 з гаком метрів над рівнем моря. Причина банальна і проста – звідси найближче, а до самої бази нескладно доїхати із Ворохти, наприклад.
Адміністративно це і є Ворохта, її віддалена вулиця Говерлянська. Від центру містечка до Заросляка 21 км, завершальні 12 км дороги (після повороту від головної траси) мають дуже погане покриття. Рейсові автобуси сюди не ходять, тому треба добиратися з групою, на власному авто, таксі чи автостопом – іти пішки було б дуже некомфортно через значну кількість транспорту та пилюки, що підіймається від його руху.
На самій базі – вселенське скупчення людей, одну лиш чергу в туалет довелося вистоювати хвилин 20. Проте далі вони розсіюються по доріжках (звідси не тільки на Говерлу ходять), тому на маршрутах заторів немає. Але можливості усамітнитись чи розслабитись – також. Через популярність цей маршрут перетворився у свого роду паломництво (чи просто можливість «поставити галочку»), тому він точно не про єднання з природою чи можливість неквапливо насолодитися красою Карпат.
2. Головна мета подорожі добре видна із Заросляка, але це фото потрібно було робити одразу ж, а не при поверненні, коли сонце висіло якраз за горою.
Найкоротші два маршрути (за кольором маркування на стежках) – синій (3,7 км) та зелений (4,5 км), відповідно пологіший. Логічно було б підійматися синім та спускатися зеленим, але волею нашої гідеси ми пройшли й туди, й назад коротшим шляхом із дужчим нахилом. Та й нехай.
В інтернетах взагалі пишуть, що підйом на Говерлу нескладний, підходить для новачків і т. д. Унаслідок цього туди йдуть люди непідготовлені, в негодящому взутті тощо, забезпечуючи цілорічною роботою місцевих рятувальників. Хоча лише по тому, що набір висоти й потім спуск на 800+ метрів – це ніхуя собі не легко. Невисокі та лагідні з виду Карпати щороку збирають жнива людських жертв серед необачних чи невезучих туристів. Зокрема лише на Говерлі у 2023 році дві особи загинули від удару блискавкою 6 липня, а 8 жовтня один чоловік заблукав і помер (замерз?). Я не уявляю, як там заблукати, але ж ось люди можуть.
Зі свого боку (попри весь інтернет-оптимізм) я не рекомендую підійматися на Говерлу, якщо ви раніше не ходили по горах, і нікому не рекомендую йти на самоті незалежно від досвіду та фізичної форми.
3. Ну а тепер погнали нагору. Спочатку два маршрути ідуть однією стежкою через ліс. Це найпростіша частина з невеликим набором висоти.
4. Далі починається відкрита місцевість, а стежка стає крутішою.
5. Потік людей практично безперервний. Тут Говерла ледве виглядає ззаду, а на передньому плані – непідписана на картах гора, яку гіди між собою називали Говерляна або Говерлянка:
6. Як нагорода за набір висоти, навколо все кращі краєвиди.
7.
8. Але дертись наверх ще багато. Люди-мурашки пробираються кам'янистими стежками поміж жерепом. Каменюки під ногами великі, ця частина підйому важка та монотонна.
9. А це паралельна дорога, як я зрозумів – зелений маршрут.
10. Гори, безумовно, мають душі, і душа Говерлянки – злюща й постійно ображена на людей, що взагалі не звертають на неї увагу дорогою до популярнішої вершини та розглядають просто як одну із зупинок для відпочинку. Проте це досить серйозна гора близько 1800 метрів над рівнем моря, і саме підйом на неї можна вважати найскладнішим випробуванням синього маршруту. І ні, напис на згадку про Кривий Ріг залишив не я:
11. Тут, коли здається, що сил уже не лишилося, натхнення надає Говерла, яку знов добре видно, і вона здається тепер такою близькою.
12. А навколо краса…
13. І таке все маленьке й далеке внизу.
14.
15.
16. По ідеї, це видніється Ворохта, але точно стверджувати не буду.
17. Десь дорогою сфоткав старий та похилений прикордонний стовп. Говерла стоїть на межі двох областей, а колись тут проходив справжній кордон.
18. Скоро Говерлянка також залишається ген далеко внизу, звідки уже не виглядає такою непоступливою, якою є насправді. Серед лісів ледь видно червоний дах Заросляка.
19. Говерла також за характером досить примхлива пані, але до нас вона поставилась прихильно, зустрівши теплою погодою та гарним небом. Я стараюсь не вживати кліше «підкорити гору», бо хіба можна котрусь із них дійсно підкорити? Хіба відвідати, якщо на те буде їх воля.
20.
21. Ще кілька ривків, і ось вона – відмітка 2061 м. Побуду занудою ще раз і нагадаю, що це найвища гора лише України, а найвищим у всіх Карпатах є Ґерлаховски-Штіт у Словаччині (2654 м).
22.
23.
24. Вершина Говерли досить полога, і на ній також постійно багато людей. Масове паломництво шкодить горі, бо рослинний покрив на ній витоптали в нуль. Але на місці про це не хочеться думати. Нехай ті хвилини залишаться на повний відкуп ейфорії серед купи незнайомих так само щасливих людей, що фотографуються, співають пісні чи просто намагаються закарбувати у пам'яті такий непересічний момент свого життя.
25. І краєвиди на всі 360 градусів: вище нас тут лише небо.
26.
27.
28. Якщо не помиляюся, пагорб на передньому плані – Мала Говерла, через яку проходить зелений маршрут.
29. Більшість вершин я не знаю поіменно.
30. Але як мінімум, упізнав Петрос, на який підіймався за 14 місяців до того.
31. А також легко знайти далекий звідси Піп Іван Чорногірський, завдяки обсерваторії на вершині.
32. Окрім пізнаваної стели, хрестів, вказівників та селфі-дзеркала (до якого треба вистояти немалу чергу), на вершині також є декілька меморіалів.
33. Ті, що військові, присвячені ще часам та подіям АТО – тоді здавалося, що нічого гіршого вже не може бути. Невідомо, коли та як закінчиться нинішній виток нашого одвічного протистояння, але для увіковічення пам'яті всіх, хто пішов, уже не вистачить ніяких вершин.
34.
35. Але часу на перебування там дали не так і багато, тож треба було спускатися. Іти вниз ніби й легше, але стомлені ноги вже не так впевнено тримаються на великих слизьких каменюках. Десь читав, що більшість трагедій у горах трапляється саме на спусках, коли втома та розслабленість беруть своє.
36. А повз нас так само неспішно пропливали вічні й непереможні гори.
37. Таким чином за рік з лишком я піднявся на 4 із 6 наших двотисячників. Залишилися, певно, найменш популярні із них – Бребенескул та Гутин Томнатик. І я сказав би, що попри це міг би дістатися найближчим часом і до них двох також. Тільки чомусь я й сам у це зараз не надто вірю.
no subject
Date: 2024-04-03 04:06 pm (UTC)хай збудеться!
no subject
Date: 2024-04-03 08:05 pm (UTC)