Вісім

Традиційно 8 листопада я символічно відзначаю своє особисте свято, відсутнє у всіх календарях – річницю переїзду у Вінницю. Цього разу це ще й 8 років, така собі нескінченність, перевернута набік. Ніколи мені не довелося шкодувати про це рішення та про всі перепони, які виникали на моєму шляху в буремному 2014-му.

Як і два роки тому, коли подорожі надовго накрилися (тільки з іншої причини), мене дуже підтримувало лише усвідомлення того, що я тут, а не деінде, як і можливість подорожувати хоча б у межах міста, яке ніби вже все знайоме, але раз по раз поділиться чимось новим, та й давно знайомі місця не приїдаються. Тепер до цього додався відносний спокій знаходження в глибокому тилу, хоч я й усвідомлюю, що це просто пощастило за збігом обставин. Та ж сама умовна Буча до 23 лютого багатьом здавалася нічим не гіршим варіантом. Я так і не порозумівся з мешканцями Вінниці, які для мене – зовсім окрема субстанція відносно міста, яке вони населяють, але нестрашно. По-перше, така ж проблема у мене була і в попередніх локаціях тривалого проживання, по-друге, це і не проблема, бо навіщо ті люди в принципі потрібні. Достатньо лише однієї.

1. Ну а під катом сховані цьогорічні фотографії мого Міста. Їх назбиралося немало, позаяк давно вже не викладав у блозі нічого вінницького.

( Читати і дивитись далі )