Весняний велостарт

Цьогорічна зима зробила усе можливе, щоб не нагадувати про себе із першого ж дня весни. Привид карантину ще тільки насувався тривожними чутками, а сухі дороги та відсутність снігу чи льоду мотивували десь вибратись от прямо 1 березня, яке припало на вихідний. Тож сів зранку на велосипеда і погнав на вокзал: побувати за межами Вінниці, побачити щось нове. Заодно перевірити, як воно, проїхати за раз 40 кілометрів після того як протягом всієї зими забив на будь-який спорт (спойлер: буде хотітись здохнути).

На вокзалі завантажився не в електричку, а цілий регіональний дизель-поїзд, у якому мене похвалили за велочохол і пожурили, що не придбав багажну квитанцію (штаа?). А за три роки до того на цьому ж поїзді ще не було таких вимог.

1. Із явних плюсів дизеля, що не стає на кожному стовпі, як електричка, і вже за двадцять хвилин доставив мене до Калинівки-1.

( Читати і дивитись далі )