![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
v1snykУ часи великих потрясінь, у які нам не пощастило зануритись, все йде шкереберть, здається, до найдрібніших деталей. Похитнулися навіть релігійні підвалини, і те, що здавалося вічним, почало швидкоплинно змінюватися. Так, деякі православні громади, що раніше одностайно користувалися Юліанським календарем, почали переходити на Григоріанський. І, приїхавши до Криворівні 6 січня, замість підготовки до старту знаменитої гуцульської коляди можна було застати її завершення, що збігається зі святом Водохреща. А вже наступного дня – переміститися в якесь із сіл, що не встигли змінити календар, та зустріти Різдво. Ну а на честь того дивовижного факту, що я вперше в житті приїхав взимку Карпати, аби побачити їх у снігу, цього самого снігу не було взагалі, як і звичних для цієї пори морозів.
Криворівня є досить відомим селом, що лежить на 8 км східніше Верховини, найпівденнішого райцентру Івано-Франківщини. Верховинський район зайнятий переважно горами, а заселений здебільшого гуцулами, що чи не найбільш ретельно зберігають свої традиції та обряди.
2. На хрещенську службу значна частина села стікається до церкви, що на високому пагорбі над Чорним Черемошем. Позаяк у мене часто все не як у людей, дісталися ми туди трохи запізно, коли всі вже спускалися з церкви до річки. Піднятися до неї в цей момент було нереально, через потужний потік людей, що сунув назустріч, але й непотрібно. Це виявився якраз вдалий момент, щоб зайняти місце на мосту і споглядати процесії колядників, котрі саме вирушили групами на протилежний берег річки.
Коляда бере свій початок ще з дохристиянської епохи, коли в цю ж саму пору святкували народження сонця – на день зимового сонцестояння. З часом замість сонця в текстах колядок почав народжуватися Ісус, хоча деякі пісні очевидно так само походять з язичницьких часів і мають сотні років віку. Цінність колядок зокрема в тому, що вони зберігають давні тексти, але водночас можуть поповнюватися новими, актуальними на сьогодні.
3. У дорослій коляді беруть участь лише чоловіки, на відміну від пастушків та ангеликів – дитячих гуртів, де можуть бути й дівчата. Цього року також впадає в очі, що більшість колядників або неповнолітні, або за 60, причини чого навіть зайвий раз пояснювати не потрібно. Із 30-тисячного Верховинського району на фронт пішло понад 1200 людей, що дуже чимало. Навіть за кілька днів на Гуцульщині важко було не помітити стоїцизм, з яким місцеві відпускають своїх синів туди, звідки повернуться далеко не всі. Як і стійке усвідомлення, що то їх війна, хай лінія фронту і за сотні кілометрів. У гуцулів на диво стійка генетична памʼять, і будь-який прихід сраного руцкого міра асоціюється в ній лише з репресіями, голодом та смертю.
4. У кожного гурту колядників є ватажок, якого кличуть «береза» (він зазвичай несе в руках великого хреста) та двоє музикантів, трембітар і скрипаль. Крім того, колядники підкидують у руках бартки – гуцульські топірці, що раніше були незамінним інструментом та зброєю, а зараз мають суто церемоніальне значення.
5. У гуртах скрипалі виділяються найбільше. Та і взагалі варто відзначити у гуцулів популярність скрипки, на якій вони можуть зіграти ледь не що завгодно.
6.
7. Варто також памʼятати, що все це дійство – не бутафорія, а важливий обряд, який місцеві здійснюють найперше для себе. Але завдяки популярності Криворівні, тут він притягує чимало гостей з інших регіонів, а в спокійніші часи – і з-за кордону. На той момент там були присутні мінімум двоє моїх віртуальних знайомих, яких я, певно, бачив, але не впізнав у загальному хаосі. Та й за деякими приїжджими було спостерігати не менш цікаво, ніж за гуцулами.
8.
9. Церковне подвірʼя тим часом зовсім спорожніло, і це був непоганий момент подивитися власне церкву. Маленька досконала святиня знаходиться в чудовому стані – на жаль, лишилося зовсім мало деревʼяних церков, вкритих власне деревом, ґонтом. Храм збудували в 1660-х роках на присілку Заріччя, а в 1719 перенесли на поточне місце (практика «мандрів» деревʼяних церков – поширене в минулому явище для всієї України).
10.
11.
12. На подвір’ї – масивний гробівець та кілька кам’яних хрестів, на яких найбільше виділяються вигорілі фото колоритних людей, яких наживо уже не зустрінеш.
13.
14. Побував я і всередині храму, де ніхто не забороняє фотографувати, що вже рідкість. Розписи під куполом, підсвічені бліками із вікон:
15. Нова ікона й відновлений фрагмент старішої. Свого часу зображення «переїхало» через встановлення справа колоди, що підтримує каркас церкви.
16. При храмі живе чорно-сіра кицька Нічка й ось цей рудий пан, який не представився. Причому Нічка у цій парі явно головна.
17. Але я відволікся від головної теми. Тим часом основна маса людей перемістилася на берег Чорного Черемошу, де закінчувалася святкова служба.
18.
19. За допомогою ультразума можна було поспостерігати за людьми прямо з протилежного берега.
20.
21.
22. Відбився від компанії:
23. Настоятелем церкви є отець Іван Рибарук, без якого майже не обходиться жоден матеріал про Криворівню, які можна знайти в інтернеті.
24. Свято закінчується хором трембіт:
25.
26. Дехто дує в роги, що важко, як видно із виразів облич. Та і на трембіті видати звуки кращі за рев обкуреного слоника теж непросто.
27. А над Черемошем та навкруги криворівнянських вулиць здіймаються гори… але про них іншим разом.
28. Усі статуї Богоматері, які я бачив у ті дні, дбайливо вдягнені в рушники. Певно, це саме під різдвяні свята, бо в інші пори року на Гуцульщині такого не зустрічав.
29. Ну а наступного дня, 7 січня, можна було переміститися в часі назад і побачити як все починається. Для цього відправимося в село Ільці по іншу сторону відносно Верховини, де громада поки що живе за Юліанським календарем. Церква в Ільцях також гуцульська за стилем і деревʼяна (1881), але зіпсована бляхою та фальшивою позолотою.
30. Статуя Богоматері так само вбрана в рушник, вона ж була основною фотозоною для парафіян.
31.
32. Хоча не менш активно вони фотографувалися на тлі церкви та зі святково вбраними односельцями.
33. На час нашого прибуття святкова служба ще тривала всередині храму, куди я навіть не намагався протиснутися через велику кількість людей.
34. Тому блукав просторим двором та тихцем намагався наробити фото гуцулів, які найбільше виділялися у натовпі.
35.
36. Тут хотів сфотографувати шапку, а хлопець саме обернувся до мене і вийшло ось так.
37. По закінченні служби гурти колядників вийшли на подвірʼя й почали власне колядувати, спочатку обходячи церкву по колу. Хоча від села до села різдвяні традиції відрізняються, тут все було досить схоже на ходу у Криворівні. Єдине, що впало в очі – відсутність трембітарів (можливо, то якось повʼязано з війною).
38. Палітра виразів облич під час колядування дуже різноманітна:
39.
40.
41. Особливо у дітей, що вже мали честь іти у дорослих гуртах.
42.
43. Як немало було дітей взагалі. Для більшості з них поки що це свято важливе не релігійним підґрунтям, а смаколиками та подарунками. А ті, що колядують, можуть заробити непогані гроші. Для нас за ці дні також колядували декілька разів, співають вони старанно та ґрунтовно, часто краще та щиріше за дорослих.
44.
45.
46. Тим часом, обійшовши церкву кілька разів, колядники відправилися в село. За 12-денний цикл вони мають заколядувати у кожній хаті, включаючи покинуті, а в таких селах до найдальших садиб можна йти кілька кілометрів гірськими стежками. На Водохреща все закінчиться подібним чином, як вище ми бачили у Криворівні. Все стане на паузу до наступного року, коли… а хто ж його знає, скільки всього може статися до наступного Різдва. Принаймні гуцульська коляда пережила всі заборони та утиски радянського періоду, тож можна сподіватися, що місцеві мешканці так само успішно пронесуть свої звичаї й традиції і через наші смутні часи.
Криворівня є досить відомим селом, що лежить на 8 км східніше Верховини, найпівденнішого райцентру Івано-Франківщини. Верховинський район зайнятий переважно горами, а заселений здебільшого гуцулами, що чи не найбільш ретельно зберігають свої традиції та обряди.
2. На хрещенську службу значна частина села стікається до церкви, що на високому пагорбі над Чорним Черемошем. Позаяк у мене часто все не як у людей, дісталися ми туди трохи запізно, коли всі вже спускалися з церкви до річки. Піднятися до неї в цей момент було нереально, через потужний потік людей, що сунув назустріч, але й непотрібно. Це виявився якраз вдалий момент, щоб зайняти місце на мосту і споглядати процесії колядників, котрі саме вирушили групами на протилежний берег річки.
Коляда бере свій початок ще з дохристиянської епохи, коли в цю ж саму пору святкували народження сонця – на день зимового сонцестояння. З часом замість сонця в текстах колядок почав народжуватися Ісус, хоча деякі пісні очевидно так само походять з язичницьких часів і мають сотні років віку. Цінність колядок зокрема в тому, що вони зберігають давні тексти, але водночас можуть поповнюватися новими, актуальними на сьогодні.
3. У дорослій коляді беруть участь лише чоловіки, на відміну від пастушків та ангеликів – дитячих гуртів, де можуть бути й дівчата. Цього року також впадає в очі, що більшість колядників або неповнолітні, або за 60, причини чого навіть зайвий раз пояснювати не потрібно. Із 30-тисячного Верховинського району на фронт пішло понад 1200 людей, що дуже чимало. Навіть за кілька днів на Гуцульщині важко було не помітити стоїцизм, з яким місцеві відпускають своїх синів туди, звідки повернуться далеко не всі. Як і стійке усвідомлення, що то їх війна, хай лінія фронту і за сотні кілометрів. У гуцулів на диво стійка генетична памʼять, і будь-який прихід сраного руцкого міра асоціюється в ній лише з репресіями, голодом та смертю.
4. У кожного гурту колядників є ватажок, якого кличуть «береза» (він зазвичай несе в руках великого хреста) та двоє музикантів, трембітар і скрипаль. Крім того, колядники підкидують у руках бартки – гуцульські топірці, що раніше були незамінним інструментом та зброєю, а зараз мають суто церемоніальне значення.
5. У гуртах скрипалі виділяються найбільше. Та і взагалі варто відзначити у гуцулів популярність скрипки, на якій вони можуть зіграти ледь не що завгодно.
6.
7. Варто також памʼятати, що все це дійство – не бутафорія, а важливий обряд, який місцеві здійснюють найперше для себе. Але завдяки популярності Криворівні, тут він притягує чимало гостей з інших регіонів, а в спокійніші часи – і з-за кордону. На той момент там були присутні мінімум двоє моїх віртуальних знайомих, яких я, певно, бачив, але не впізнав у загальному хаосі. Та й за деякими приїжджими було спостерігати не менш цікаво, ніж за гуцулами.
8.
9. Церковне подвірʼя тим часом зовсім спорожніло, і це був непоганий момент подивитися власне церкву. Маленька досконала святиня знаходиться в чудовому стані – на жаль, лишилося зовсім мало деревʼяних церков, вкритих власне деревом, ґонтом. Храм збудували в 1660-х роках на присілку Заріччя, а в 1719 перенесли на поточне місце (практика «мандрів» деревʼяних церков – поширене в минулому явище для всієї України).
10.
11.
12. На подвір’ї – масивний гробівець та кілька кам’яних хрестів, на яких найбільше виділяються вигорілі фото колоритних людей, яких наживо уже не зустрінеш.
13.
14. Побував я і всередині храму, де ніхто не забороняє фотографувати, що вже рідкість. Розписи під куполом, підсвічені бліками із вікон:
15. Нова ікона й відновлений фрагмент старішої. Свого часу зображення «переїхало» через встановлення справа колоди, що підтримує каркас церкви.
16. При храмі живе чорно-сіра кицька Нічка й ось цей рудий пан, який не представився. Причому Нічка у цій парі явно головна.
17. Але я відволікся від головної теми. Тим часом основна маса людей перемістилася на берег Чорного Черемошу, де закінчувалася святкова служба.
18.
19. За допомогою ультразума можна було поспостерігати за людьми прямо з протилежного берега.
20.
21.
22. Відбився від компанії:
23. Настоятелем церкви є отець Іван Рибарук, без якого майже не обходиться жоден матеріал про Криворівню, які можна знайти в інтернеті.
24. Свято закінчується хором трембіт:
25.
26. Дехто дує в роги, що важко, як видно із виразів облич. Та і на трембіті видати звуки кращі за рев обкуреного слоника теж непросто.
27. А над Черемошем та навкруги криворівнянських вулиць здіймаються гори… але про них іншим разом.
28. Усі статуї Богоматері, які я бачив у ті дні, дбайливо вдягнені в рушники. Певно, це саме під різдвяні свята, бо в інші пори року на Гуцульщині такого не зустрічав.
29. Ну а наступного дня, 7 січня, можна було переміститися в часі назад і побачити як все починається. Для цього відправимося в село Ільці по іншу сторону відносно Верховини, де громада поки що живе за Юліанським календарем. Церква в Ільцях також гуцульська за стилем і деревʼяна (1881), але зіпсована бляхою та фальшивою позолотою.
30. Статуя Богоматері так само вбрана в рушник, вона ж була основною фотозоною для парафіян.
31.
32. Хоча не менш активно вони фотографувалися на тлі церкви та зі святково вбраними односельцями.
33. На час нашого прибуття святкова служба ще тривала всередині храму, куди я навіть не намагався протиснутися через велику кількість людей.
34. Тому блукав просторим двором та тихцем намагався наробити фото гуцулів, які найбільше виділялися у натовпі.
35.
36. Тут хотів сфотографувати шапку, а хлопець саме обернувся до мене і вийшло ось так.
37. По закінченні служби гурти колядників вийшли на подвірʼя й почали власне колядувати, спочатку обходячи церкву по колу. Хоча від села до села різдвяні традиції відрізняються, тут все було досить схоже на ходу у Криворівні. Єдине, що впало в очі – відсутність трембітарів (можливо, то якось повʼязано з війною).
38. Палітра виразів облич під час колядування дуже різноманітна:
39.
40.
41. Особливо у дітей, що вже мали честь іти у дорослих гуртах.
42.
43. Як немало було дітей взагалі. Для більшості з них поки що це свято важливе не релігійним підґрунтям, а смаколиками та подарунками. А ті, що колядують, можуть заробити непогані гроші. Для нас за ці дні також колядували декілька разів, співають вони старанно та ґрунтовно, часто краще та щиріше за дорослих.
44.
45.
46. Тим часом, обійшовши церкву кілька разів, колядники відправилися в село. За 12-денний цикл вони мають заколядувати у кожній хаті, включаючи покинуті, а в таких селах до найдальших садиб можна йти кілька кілометрів гірськими стежками. На Водохреща все закінчиться подібним чином, як вище ми бачили у Криворівні. Все стане на паузу до наступного року, коли… а хто ж його знає, скільки всього може статися до наступного Різдва. Принаймні гуцульська коляда пережила всі заборони та утиски радянського періоду, тож можна сподіватися, що місцеві мешканці так само успішно пронесуть свої звичаї й традиції і через наші смутні часи.