На задвірках невидимого вулкану
Mar. 14th, 2022 07:39 pm![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
v1snyk[Цей текст написаний до війни про подорож, яка відбулася до війни, ніяких правок у нього у зв'язку з поточними подіями я не вношу. Поки є можливість, викладаю як є, щоб на пару хвилин відволікти читачів від того, що коїться навколо, і відволіктися самому.]
Останній день у Коста-Риці був присвячений північним околицям показаної у попередній частині Ліберії, здебільшого національному парку Рінкон де ла В’єха.
1. Спочатку заїхали на блакитну річку Ріо Бланко в місцевості з цікавою назвою Poza Los Coyotes.
2. За два дні до того мала бути ще одна блакитна річка, але її зіпсував дощ. Зате тут нам уже нічого не могло завадити. У неї і справді такий колір води, ще й так цікаво підсвічений ранковим сонцем деінде.
3.
4. І кілька фото з мобілки.
5. Той незручний момент, коли бюджетний ведроїд в рази краще передає кольори, ніж хвалений Canon.
6.
7. Водоспад на тій же річці:
8. Далі був власне нацпарк. Головним його об’єктом є однойменний сплячий вулкан із кислотним озером у кратері. Проте за півроку до того він якраз вирішив прокинутися, і прохід на вершину закрили через викиди отруйних газів. Крім нього, у парку є ще кілька пристойно розкиданих на місцевості цікавих точок, серед яких ми обрали один із водоспадів, La Cangreja. Йти до нього 4 з лишком кілометри не надто цікавим лісом. Мурашиний мегаполіс:
9. А що за чудовиська зробили таку хатинку, навіть знати не хочу.
10. Серед живності бачили одну ігуану, яка однак швидко змилася, а також ящірку, що своїм розміром майже дотягує до ігуани.
11. Часом стежка проходить через відкриту місцевість, з якої видно навколишні гори.
12.
13. Не сказати, що ліпші за Карпати, ще й так у біса далеко.
14. Ну а це сам водоспад.
15. Утворює лагуну майже такого ж блакитного кольору. Формально там плавати не можна, та кого це спиняло. Плавці додають хоч якогось розмаїття до фото, особливо коли то гарні дівчата.
16.
17. З одного боку видніється природна галерея.
18. З іншого бризки утворюють веселку:
19. Можна походити чи посидіти під самим водоспадом, якщо туди доплисти. Мене спинило небажання того ж вечора летіти з купою мокрих речей. Старію.
20.
21. Ще у парку є типу гейзери – сіре болото з сірководневим запахом, що ліниво й бридко булькає. Топова локація, просто 10 із 10, щиро рекомендую.
Узагалі головне враження від Коста-Рики – це її люта переоцінка. Так, природних цікавинок немало, але майже ніц такого, заради чого точно варто летіти 11 тисяч кілометрів. Особливо зважаючи на вдвічі більші за наші ціни на все, а іноді й просто неадекватні. Якщо в перші дні, зіпсовані дощами, мені здавалося, що можна б сюди прилетіти ще раз і надолужити пропущене, з часом усвідомлюєш, що просто немає сенсу.
22. Краси зелені й гір у них не віднімеш однак. А от звідки можна побачити сам вулкан Рінкон де ла В’єха зі сторони, я так і не зрозумів.
23.
24. Чудне дерево без листя та з гігантськими жовтими квітками:
25.
26. На виході із національного парку познайомилися із чубатими пташками, які були зовсім не проти, щоб із ними поділилися чіпсами.
27. Нагуглив, що англійською вони звуться white-throated magpie-jay, тобто за місцевими мірками це всього лиш якась сорока-сойка.
28.
29. Попри часткове розчарування кінцем поїздки, Коста-Риці все ж необхідно подякувати за тепло в кінці грудня. Та особливо за фрукти. Хоча в наших маркетах нині можна знайти все майже те саме, там вони просто наркотично смачні.
30.
31. Як і просто їжа, зокрема морепродукти. Сфотографував я, правда, лише восьминога, два щупальця якого подолав уже в прощальний вечір перед вильотом у Мексику, а звідти – додому, до рідної сірості та снігів.
Останній день у Коста-Риці був присвячений північним околицям показаної у попередній частині Ліберії, здебільшого національному парку Рінкон де ла В’єха.
1. Спочатку заїхали на блакитну річку Ріо Бланко в місцевості з цікавою назвою Poza Los Coyotes.
2. За два дні до того мала бути ще одна блакитна річка, але її зіпсував дощ. Зате тут нам уже нічого не могло завадити. У неї і справді такий колір води, ще й так цікаво підсвічений ранковим сонцем деінде.
3.
4. І кілька фото з мобілки.
5. Той незручний момент, коли бюджетний ведроїд в рази краще передає кольори, ніж хвалений Canon.
6.
7. Водоспад на тій же річці:
8. Далі був власне нацпарк. Головним його об’єктом є однойменний сплячий вулкан із кислотним озером у кратері. Проте за півроку до того він якраз вирішив прокинутися, і прохід на вершину закрили через викиди отруйних газів. Крім нього, у парку є ще кілька пристойно розкиданих на місцевості цікавих точок, серед яких ми обрали один із водоспадів, La Cangreja. Йти до нього 4 з лишком кілометри не надто цікавим лісом. Мурашиний мегаполіс:
9. А що за чудовиська зробили таку хатинку, навіть знати не хочу.
10. Серед живності бачили одну ігуану, яка однак швидко змилася, а також ящірку, що своїм розміром майже дотягує до ігуани.
11. Часом стежка проходить через відкриту місцевість, з якої видно навколишні гори.
12.
13. Не сказати, що ліпші за Карпати, ще й так у біса далеко.
14. Ну а це сам водоспад.
15. Утворює лагуну майже такого ж блакитного кольору. Формально там плавати не можна, та кого це спиняло. Плавці додають хоч якогось розмаїття до фото, особливо коли то гарні дівчата.
16.
17. З одного боку видніється природна галерея.
18. З іншого бризки утворюють веселку:
19. Можна походити чи посидіти під самим водоспадом, якщо туди доплисти. Мене спинило небажання того ж вечора летіти з купою мокрих речей. Старію.
20.
21. Ще у парку є типу гейзери – сіре болото з сірководневим запахом, що ліниво й бридко булькає. Топова локація, просто 10 із 10, щиро рекомендую.
Узагалі головне враження від Коста-Рики – це її люта переоцінка. Так, природних цікавинок немало, але майже ніц такого, заради чого точно варто летіти 11 тисяч кілометрів. Особливо зважаючи на вдвічі більші за наші ціни на все, а іноді й просто неадекватні. Якщо в перші дні, зіпсовані дощами, мені здавалося, що можна б сюди прилетіти ще раз і надолужити пропущене, з часом усвідомлюєш, що просто немає сенсу.
22. Краси зелені й гір у них не віднімеш однак. А от звідки можна побачити сам вулкан Рінкон де ла В’єха зі сторони, я так і не зрозумів.
23.
24. Чудне дерево без листя та з гігантськими жовтими квітками:
25.
26. На виході із національного парку познайомилися із чубатими пташками, які були зовсім не проти, щоб із ними поділилися чіпсами.
27. Нагуглив, що англійською вони звуться white-throated magpie-jay, тобто за місцевими мірками це всього лиш якась сорока-сойка.
28.
29. Попри часткове розчарування кінцем поїздки, Коста-Риці все ж необхідно подякувати за тепло в кінці грудня. Та особливо за фрукти. Хоча в наших маркетах нині можна знайти все майже те саме, там вони просто наркотично смачні.
30.
31. Як і просто їжа, зокрема морепродукти. Сфотографував я, правда, лише восьминога, два щупальця якого подолав уже в прощальний вечір перед вильотом у Мексику, а звідти – додому, до рідної сірості та снігів.