Умань, частина 2. Місто не для всіх
Oct. 25th, 2021 07:41 pm![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
v1snykПісля показаного в попередній частині усім відомого парку Софіївка настав час подивитися місто, що його оточує, – друге за величиною у Черкаській області. Незважаючи на солідний розмір, Умань-урбаністичну можна назвати ледь не таємничою. Складається враження, що крім парку і єврейського кварталу її взагалі майже ніхто не бачив. Часто в описах радикально стверджують, що тут немає чого дивитися, але вони абсолютно не праві.
2. Також місту дорікають відсутністю цілісної історичної забудови, але сорян, у нас такої в добрій половині обласних центрів не лишилося. Видно, що майже як скрізь її добре прорідили війни, та об’єктивно пам’яток архітектури все одно багато. Переважно це 1-2-поверхові особнячки трохи старіші за сотню років, розкидані на величезній площі у великій кількості, їх тут реально десятки. Легко знаходяться на перших же прилеглих до головного входу Софіївки вулицях.
3.
4. На жаль, значна їх частина зіпсована сучасними ремонтами і перебудовами, і просто не всі піддаються фотографуванню через високі паркани. Один має навіть маскаронів, а ніби банальний житловий будинок десь у приватному секторі:
5.
6. Уманський кіт для розмаїття.
7. Історичні храми також присутні, я знайшов не всі. Першою трапилась невеличка Успенська церква (1907):
8. Буквально втиснена у старий цвинтар.
9. Який зранку виглядав умиротворено й прекрасно, як би це не звучало. Спокійне затишне місце, що менше всього асоціюється зі смертю.
10. По мірі наближення до центру будинки стають більш представницькі.
11.
12. Є модерн.
13. Деякі відреставровані буквально з голочки.
14. Музей-квартира Надії Суровцової, громадської діячки та політв’язня ГУЛАГу.
15. Старі житлові будинки з характерної цегли:
16.
17. Приклад новітньої споруди, як на мене, нічогенький такий.
18. Лютеранська кірха кінця 19 ст., перетворена на молитовний дім.
19. Центральна площа Соборності із фонтаном популярного нині «сухого» типу і яскравою каруселлю.
20. На неї дивиться класицистичний обезбашенний костьол Успіння Богородиці (1826), перетворений у 1934 році на картинну галерею (а не знесений взагалі завдяки клопотанню тієї ж Суровцової).
21. Нині він суміщає ролі музею та храму, в неділю зранку проводяться служби, в решту часу можна його подивитись зсередини за якусь дуже символічну плату.
22.
23. Запам’яталася фотовиставка «Лісова пісня» фотохудожника Артема Ляховича, що якраз виставлялася в галереї. Візуалізація образів безсмертної поеми вийшла неймовірно крутою.
24. Навколо площі і на прилеглих вулицях Незалежності та Садовій збереглися найяскравіші будівлі повітової Умані. Педагогічний університет (Міська управа, 1912):
25. Готель «Ново-Європейський» (1902), нині відділ поліції:
26. Водолікарня (також 1902), у якій квартирується краєзнавчий музей. У нього я збирався так довго, що застав уже зачиненим.
27. Сталінка з візерунками. Така собі Нова Каховка на мінімалках.
28. Звідти вулиця Незалежності спускається до річки Чиканки й веде далі на південь міста, але спочатку повернуся трохи назад, на вулицю Небесної Сотні, що йде на схід. На ній можна знайти роздовбані келії Василіанського монастиря 18 ст. і більш чепурний Свято-Миколаївський собор 1812 року.
29. Навколо цього всього шумить метушливий ринок, хоча по правді, майже вся центральна частина міста скидається на великий суцільний базар, тому не надто приємна, зате автентична та справжня. Старовинні торгові ряди:
30. У якийсь момент в перспективі відкривається непогана панорама міста з домінуючою дерев’яною церквою Святого архангела Михаїла (1907), до якої я не додумався підійти ближче.
31. А над дорогою стоїть пам’ятник Гонті та Залізняку.
«Завдяки» яким зокрема і Коліївщині взагалі на карті міста з’явилася точка не менш популярна за Софіївку. Облога Умані в червні 1768 року стала одним з головних епізодів того повстання, і точно найбільш трагічним – захопивши фортецю, нападники по інерції знесли і мирних мешканців міста, поляків та євреїв, що не встигли втекти. Кількість жертв дуже смутно оцінюється від 2 до 20 тисяч, і в реаліях 21 століття це виглядає страшно, а для тих часів, на жаль, було в принципі нормою.
32. Я ж повертаю з вулиці наліво. Там здіймаються висотки, але загалом зовсім не такі, як ми звикли бачити в Україні.
33. А далі звертають на себе увагу написи нечитабельного алфавіту, переважно без перекладу на жодну іншу мову. Хоча іноді він є, але дуже своєрідний:
34. Ось взагалі шикарна адаптація:) Без англійського дубляжу я б навіть не зрозумів, про що йдеться.
35. У 1772 році в Меджибожі народився хлопчик, якому судилося увійти в історію як ребе Нахман із Брацлава. Правнук Баал Шем Това, засновника хасидизму, за своє коротке життя він встиг стати лідером та основоположником цієї консервативної релігійної течії. А відчуваючи наближення смерті, перебрався в Умань, де й заповів себе поховати – поруч з невинно загиблими одноплемінниками.
36. Могила ребе стала паломницьким магнітом для хасидів усього світу, для них вважається святим обов’язком відвідати її хоча би раз за життя, найкраще на юдейський новий рік, що залежно від фаз місяця припадає на кінець вересня – початок жовтня. Але і в липні хасидів на районі було немало. Деякі з них переїжджають сюди назавжди, інші просто скупляють чи будують нерухомість.
37. Зрештою на маленькому клаптику землі вийшов такий собі симбіоз Ізраїлю та… навіть не знаю, якоїсь Сомалі чи Бангладеш. Я такого потворного архітектурного хаосу, здається, більше ніде не бачив. У останні роки до ковіду кількість паломників на новий рік перевалювала за 30 тисяч, тобто населення Умані миттєво зростало майже в півтора рази. Важко уявити, яке тут пекло, особливо з урахуванням своєрідного уявлення хасидів про чистоплотність. Час від часу підіймається питання про перепоховання останків Нахмана, але зрештою це банально суперечить його заповіту. Та й не дозволять місцеві ділки, що щороку піднімають на паломниках непогані гроші.
38. Власне могила знаходиться десь за цими воротами. Пройти всередину я навіть не намагався, мене би все одно не пустили в шортах, але найголовніше, що я там забув?..
39. Про єврейську Умань сказано й так немало, тому додати мені більше нічого. Але я ще не до кінця показав саме місто. В нетрях на березі річки Уманки сховався млин, котрому пощастило переродитись у вигляді ресторану:
40. Нетривіальний радянський будинок:
41. Геть нетривіальний старий будинок:
42. Пожежна частина з красивою каланчею:
43. Стіна діло говорить.
44. На околицях пивзаводу дійшов до музею не-пам’ятаю-чого, у неділю зачиненого й тому пам’ятного лише адресою:
45. Та милим песиком, для балансу з котом на початку розповіді.
46. Уманське пиво досить відоме в Україні, хоча деякі його зразки продаються тільки тут. Ними можна обзавестися і в фірмовому магазині при заводі, але краще все ж прямо біля автовокзалу. Периферійні вулички за заводом всі спускаються до Осташівського ставка на Чиканці, й на них теж трапляються непогані особнячки:
47. Північним берегом ставу тягнеться набережна, а на воді мені запам’яталися лиски з потомством.
48. Ближче до вулиці Незалежності обладнано два фонтани, один безпосередньо на воді. Виглядає ефектно з будь-якого боку, якщо не брати до уваги задній план. Архітектура навколо відверто така собі.
49.
50. Гарненький і фонтан «Струмок» на самій набережній.
51.
52. Трохи пройшовся й на південь від ставку, до Свято-Троїцької церкви 1857 року.
53. Найдальшою від цивілізації відвіданою точкою став залізничний вокзал (1890). Це типовий для регіону проект, що не відміняє його краси. Власне, привести сюди може лише його архітектурна цінність, але ніяк не пряме призначення. Станція «Умань» масштабами геть не відповідає статусу свого міста. Вона тупикова, неелектрифікована й приймає лише три пари повільних приміських дизелів, а коли тут востаннє бачили далекий поїзд, навіть не скажу. Тому зрештою в кінці того насиченого дня довелося все одно вертатися на автовокзал на іншому кінці міста, а звідти – нарешті додому.
2. Також місту дорікають відсутністю цілісної історичної забудови, але сорян, у нас такої в добрій половині обласних центрів не лишилося. Видно, що майже як скрізь її добре прорідили війни, та об’єктивно пам’яток архітектури все одно багато. Переважно це 1-2-поверхові особнячки трохи старіші за сотню років, розкидані на величезній площі у великій кількості, їх тут реально десятки. Легко знаходяться на перших же прилеглих до головного входу Софіївки вулицях.
3.
4. На жаль, значна їх частина зіпсована сучасними ремонтами і перебудовами, і просто не всі піддаються фотографуванню через високі паркани. Один має навіть маскаронів, а ніби банальний житловий будинок десь у приватному секторі:
5.
6. Уманський кіт для розмаїття.
7. Історичні храми також присутні, я знайшов не всі. Першою трапилась невеличка Успенська церква (1907):
8. Буквально втиснена у старий цвинтар.
9. Який зранку виглядав умиротворено й прекрасно, як би це не звучало. Спокійне затишне місце, що менше всього асоціюється зі смертю.
10. По мірі наближення до центру будинки стають більш представницькі.
11.
12. Є модерн.
13. Деякі відреставровані буквально з голочки.
14. Музей-квартира Надії Суровцової, громадської діячки та політв’язня ГУЛАГу.
15. Старі житлові будинки з характерної цегли:
16.
17. Приклад новітньої споруди, як на мене, нічогенький такий.
18. Лютеранська кірха кінця 19 ст., перетворена на молитовний дім.
19. Центральна площа Соборності із фонтаном популярного нині «сухого» типу і яскравою каруселлю.
20. На неї дивиться класицистичний обезбашенний костьол Успіння Богородиці (1826), перетворений у 1934 році на картинну галерею (а не знесений взагалі завдяки клопотанню тієї ж Суровцової).
21. Нині він суміщає ролі музею та храму, в неділю зранку проводяться служби, в решту часу можна його подивитись зсередини за якусь дуже символічну плату.
22.
23. Запам’яталася фотовиставка «Лісова пісня» фотохудожника Артема Ляховича, що якраз виставлялася в галереї. Візуалізація образів безсмертної поеми вийшла неймовірно крутою.
24. Навколо площі і на прилеглих вулицях Незалежності та Садовій збереглися найяскравіші будівлі повітової Умані. Педагогічний університет (Міська управа, 1912):
25. Готель «Ново-Європейський» (1902), нині відділ поліції:
26. Водолікарня (також 1902), у якій квартирується краєзнавчий музей. У нього я збирався так довго, що застав уже зачиненим.
27. Сталінка з візерунками. Така собі Нова Каховка на мінімалках.
28. Звідти вулиця Незалежності спускається до річки Чиканки й веде далі на південь міста, але спочатку повернуся трохи назад, на вулицю Небесної Сотні, що йде на схід. На ній можна знайти роздовбані келії Василіанського монастиря 18 ст. і більш чепурний Свято-Миколаївський собор 1812 року.
29. Навколо цього всього шумить метушливий ринок, хоча по правді, майже вся центральна частина міста скидається на великий суцільний базар, тому не надто приємна, зате автентична та справжня. Старовинні торгові ряди:
30. У якийсь момент в перспективі відкривається непогана панорама міста з домінуючою дерев’яною церквою Святого архангела Михаїла (1907), до якої я не додумався підійти ближче.
31. А над дорогою стоїть пам’ятник Гонті та Залізняку.
«Завдяки» яким зокрема і Коліївщині взагалі на карті міста з’явилася точка не менш популярна за Софіївку. Облога Умані в червні 1768 року стала одним з головних епізодів того повстання, і точно найбільш трагічним – захопивши фортецю, нападники по інерції знесли і мирних мешканців міста, поляків та євреїв, що не встигли втекти. Кількість жертв дуже смутно оцінюється від 2 до 20 тисяч, і в реаліях 21 століття це виглядає страшно, а для тих часів, на жаль, було в принципі нормою.
32. Я ж повертаю з вулиці наліво. Там здіймаються висотки, але загалом зовсім не такі, як ми звикли бачити в Україні.
33. А далі звертають на себе увагу написи нечитабельного алфавіту, переважно без перекладу на жодну іншу мову. Хоча іноді він є, але дуже своєрідний:
34. Ось взагалі шикарна адаптація:) Без англійського дубляжу я б навіть не зрозумів, про що йдеться.
35. У 1772 році в Меджибожі народився хлопчик, якому судилося увійти в історію як ребе Нахман із Брацлава. Правнук Баал Шем Това, засновника хасидизму, за своє коротке життя він встиг стати лідером та основоположником цієї консервативної релігійної течії. А відчуваючи наближення смерті, перебрався в Умань, де й заповів себе поховати – поруч з невинно загиблими одноплемінниками.
36. Могила ребе стала паломницьким магнітом для хасидів усього світу, для них вважається святим обов’язком відвідати її хоча би раз за життя, найкраще на юдейський новий рік, що залежно від фаз місяця припадає на кінець вересня – початок жовтня. Але і в липні хасидів на районі було немало. Деякі з них переїжджають сюди назавжди, інші просто скупляють чи будують нерухомість.
37. Зрештою на маленькому клаптику землі вийшов такий собі симбіоз Ізраїлю та… навіть не знаю, якоїсь Сомалі чи Бангладеш. Я такого потворного архітектурного хаосу, здається, більше ніде не бачив. У останні роки до ковіду кількість паломників на новий рік перевалювала за 30 тисяч, тобто населення Умані миттєво зростало майже в півтора рази. Важко уявити, яке тут пекло, особливо з урахуванням своєрідного уявлення хасидів про чистоплотність. Час від часу підіймається питання про перепоховання останків Нахмана, але зрештою це банально суперечить його заповіту. Та й не дозволять місцеві ділки, що щороку піднімають на паломниках непогані гроші.
38. Власне могила знаходиться десь за цими воротами. Пройти всередину я навіть не намагався, мене би все одно не пустили в шортах, але найголовніше, що я там забув?..
39. Про єврейську Умань сказано й так немало, тому додати мені більше нічого. Але я ще не до кінця показав саме місто. В нетрях на березі річки Уманки сховався млин, котрому пощастило переродитись у вигляді ресторану:
40. Нетривіальний радянський будинок:
41. Геть нетривіальний старий будинок:
42. Пожежна частина з красивою каланчею:
43. Стіна діло говорить.
44. На околицях пивзаводу дійшов до музею не-пам’ятаю-чого, у неділю зачиненого й тому пам’ятного лише адресою:
45. Та милим песиком, для балансу з котом на початку розповіді.
46. Уманське пиво досить відоме в Україні, хоча деякі його зразки продаються тільки тут. Ними можна обзавестися і в фірмовому магазині при заводі, але краще все ж прямо біля автовокзалу. Периферійні вулички за заводом всі спускаються до Осташівського ставка на Чиканці, й на них теж трапляються непогані особнячки:
47. Північним берегом ставу тягнеться набережна, а на воді мені запам’яталися лиски з потомством.
48. Ближче до вулиці Незалежності обладнано два фонтани, один безпосередньо на воді. Виглядає ефектно з будь-якого боку, якщо не брати до уваги задній план. Архітектура навколо відверто така собі.
49.
50. Гарненький і фонтан «Струмок» на самій набережній.
51.
52. Трохи пройшовся й на південь від ставку, до Свято-Троїцької церкви 1857 року.
53. Найдальшою від цивілізації відвіданою точкою став залізничний вокзал (1890). Це типовий для регіону проект, що не відміняє його краси. Власне, привести сюди може лише його архітектурна цінність, але ніяк не пряме призначення. Станція «Умань» масштабами геть не відповідає статусу свого міста. Вона тупикова, неелектрифікована й приймає лише три пари повільних приміських дизелів, а коли тут востаннє бачили далекий поїзд, навіть не скажу. Тому зрештою в кінці того насиченого дня довелося все одно вертатися на автовокзал на іншому кінці міста, а звідти – нарешті додому.
![[identity profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/openid.png){kind=small}
no subject
Date: 2021-10-25 05:17 pm (UTC)no subject
Date: 2021-10-25 05:25 pm (UTC)no subject
Date: 2021-10-25 06:33 pm (UTC)