Ніщо не зупинить весну, час якої настав
Apr. 3rd, 2021 10:12 pm![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
v1snykВсесвітній локдаун головного мозку продовжує свою впевнену ходу планетою, а життя між тим спливає, іноді навіть здається, що швидше ніж раніше. Ніби лише вчора навкруги лежали метрові кучугури снігу, а зараз уже ніщо про них не нагадує. І це чудово, якщо не рахувати того факту, що цілих півроку промайнуло фактично впусту.
2. Чим дужче я намагаюся любити березень (він уже ж все-таки весна, хоч іноді й сам не в курсі), тим сильніше, здається, він намагається із вдячністю відтрахати мене до хрусту кісток. Найкращою ілюстрацією цього дивного місяця варіанту-2021 для мене став вид із вікна а-ля «Посмотри, как прекрасен этот мир без наркотиков!»
3. Та з часом сонячні дні чи хоча б години все ж стали брати своє. Традиційна зустріч світанку:
4. Паралельно зробив таймлапс навиворіт (правильно, коли фотоапарат робить кадри з інтервалом у кілька секунд, які потім склеюються у відео, ну а я записав 40-хвилинний відеоролик і прискорив його у 200 раз, просто тому що можу). Відблиски все псують, але хоча б картинка не смикається. Ну і сам процес дивовижно захоплюючий, ставиш фотоапарат у статичне положення і топчешся біля нього цілу вічність.
5. І захід сонця. Непогана вогняна дорога на льоду вийшла.
6.
7. Все живе почало потроху прокидатись.
8. …і засинати. Знайшов просто у одному з вінницьких дворів березу, на якій днюють сови-сплюшки. Шкода, що десь аж на рівні сьомого поверху, і взагалі вдень не дуже раді перспективі фотосесії. Треба буде навідатись до них і в наступну безлисту пору року.
9. Лід відступає. Це все ж один з найулюбленіших для мене процесів у природі, коли зима нарешті збирає манатки та пензлює під три чорти.
10.
11. І тільки безстрашним і безсмертним рибалкам хоч би шо.
12. Під кінець місяця зробив традиційну вилазку у ліс за Сабаровом на першоцвіти. Шукав підсніжники, знайшов гриби.
13. Підсніжники теж нікуди не поділися, звісно. Традиційно по мірі заглиблення в цей ліс, спочатку їх одиниці, а далі очі розбігаються.
14.
15. Якби роздуплився на тиждень раніше, можна було б побачити, як вони виправдовують свою назву, буквально розриваючи сніг.
16. Не те щоб суцільні килими, як у якомусь Холодному Яру, але теж цілком пристойно.
17.
18. Камінь Коцюбинського та поціновувачі творчості видатного земляка.
19. Хитросплетіння голих гілок.
20.
21. Лісова мешканка.
22. Наступною мала би стати сон-трава, але щось мені з нею у Вінниці не щастить. Єдина ділянка, яку знаю, знаходиться на кручі над Бугом за житловим масивом Поляна. Ще минулого року поруч виросла ніфігова елітна хатинка, а тепер навколо неї з’явився високий паркан, залишивши майже все цікаве по той бік.
23. Зрештою під самим парканом я все ж знайшов трохи пухнастиків, яких не затоптали робітники. Правда, ще зовсім маленьких. Цього року цвітіння я знову пропущу, а наступного, чи не стане й ця ділянка чиєюсь приватною власністю? Дуже вже місце смачне…
24. А так як дістатися під паркан можна тільки по траві, заодно відкрив сезон пошуку кліщів на штанах. Так-то там є достатньо ґрунтових доріжок, щоб надивитися на річку й іншу красу з висоти. Отой покинутий човник дуже вдало лягає в кадр, що здалеку, що зблизька.
25.
26. Самотній лебідь теж не псує картину.
27. Так і побрів далі понад берегом за течією. Шкода, що дороги поки що важкопрохідні для велосипеда. Скоро на протилежному березі замаячила знайома дерев’яна церква в селі Прибузьке, незвично маленька й далека з такого ракурсу.
28.
29. Місцевий Буковель, тюбінг-парк VinnyLand у Шкуринцях – чи не єдине місце, де ще можна побачити сніг. Не сказав би, що дуже радий його бачити.
30. Багато було взимку і стихійних гірок, які нагадують про себе кладовищем потрощених пластикових санчат (чи як ці штуки називаються?..)
31. Нині у пошані вже дещо інший транспорт.
32. Над річкою між Шкуринцями і Бохониками здіймається ще кілька мальовничих пагорбів, на яких я таємно надіявся знайти більше сон-трави, бо місцевість підходяща. Шкода, що сама трава не в курсі і на них не росте.
33. Зате є скільки завгодно моху й лишайників.
34. Та квіти, на тлі яких можна відчути себе Гулівером.
35. Затим починаються Бохоники. Не рахуючи поїздок до рідних у Кривий Ріг та у справах в Київ, це перший населений пункт за межами Вінниці, куди вибрався цього року. В останні вихідні березня. Багатообіцяючий початок…
36. Від нічого робити, зайнявся, вибачте за матюк, бьордвотчингом.
37. Не впевнений, чи це соловейко, але заливався він дуже чарівно.
38. А також, кіт-вотчингом.
39. Не пощастило із сон-травою, зате норму підсніжників перевиконав, коли забрів у лісопарк. Вони і розпустилися якраз на всю.
40.
41. До цього навіть не уявляв, що вони тут є, ще й у таких кількостях. Сабарівський ліс і поруч не стояв.
42.
43. Символ епохи.
44. Через весь лісопарк хотів дійти до озера Гуральня на протилежному його кінці. Дорога туди в принципі майже пряма, хоч і кілька разів перегороджена стовбурами, а то й цілими гатями, ніби там мене явно не раді бачити.
45. Але я забув у них спитатись, і до озера таки дійшов.
46. Тут і з пташками більше пощастило, точніше з однією, зате якою. Схожа вона і на шуліку, і на канюка, тому визначитись не можу. Знавці, що скажете?
47. А на заміну підсніжникам ближче до води з’явилися проліски.
48. Так чи інакше, ще один холодний важкий місяць минув, для мене ще важчий довгим очікуванням, яке нарешті справдилось, і можливістю мати удачу робити цю публікацію здалеку (як і, сподіваюсь, вистачить удачі так само вдало повернутися назад). Зрештою, будь-яка срака колись теж має скінчитись, навіть така величезна та всеосяжна, як зараз.
2. Чим дужче я намагаюся любити березень (він уже ж все-таки весна, хоч іноді й сам не в курсі), тим сильніше, здається, він намагається із вдячністю відтрахати мене до хрусту кісток. Найкращою ілюстрацією цього дивного місяця варіанту-2021 для мене став вид із вікна а-ля «Посмотри, как прекрасен этот мир без наркотиков!»
3. Та з часом сонячні дні чи хоча б години все ж стали брати своє. Традиційна зустріч світанку:
4. Паралельно зробив таймлапс навиворіт (правильно, коли фотоапарат робить кадри з інтервалом у кілька секунд, які потім склеюються у відео, ну а я записав 40-хвилинний відеоролик і прискорив його у 200 раз, просто тому що можу). Відблиски все псують, але хоча б картинка не смикається. Ну і сам процес дивовижно захоплюючий, ставиш фотоапарат у статичне положення і топчешся біля нього цілу вічність.
5. І захід сонця. Непогана вогняна дорога на льоду вийшла.
6.
7. Все живе почало потроху прокидатись.
8. …і засинати. Знайшов просто у одному з вінницьких дворів березу, на якій днюють сови-сплюшки. Шкода, що десь аж на рівні сьомого поверху, і взагалі вдень не дуже раді перспективі фотосесії. Треба буде навідатись до них і в наступну безлисту пору року.
9. Лід відступає. Це все ж один з найулюбленіших для мене процесів у природі, коли зима нарешті збирає манатки та пензлює під три чорти.
10.
11. І тільки безстрашним і безсмертним рибалкам хоч би шо.
12. Під кінець місяця зробив традиційну вилазку у ліс за Сабаровом на першоцвіти. Шукав підсніжники, знайшов гриби.
13. Підсніжники теж нікуди не поділися, звісно. Традиційно по мірі заглиблення в цей ліс, спочатку їх одиниці, а далі очі розбігаються.
14.
15. Якби роздуплився на тиждень раніше, можна було б побачити, як вони виправдовують свою назву, буквально розриваючи сніг.
16. Не те щоб суцільні килими, як у якомусь Холодному Яру, але теж цілком пристойно.
17.
18. Камінь Коцюбинського та поціновувачі творчості видатного земляка.
19. Хитросплетіння голих гілок.
20.
21. Лісова мешканка.
22. Наступною мала би стати сон-трава, але щось мені з нею у Вінниці не щастить. Єдина ділянка, яку знаю, знаходиться на кручі над Бугом за житловим масивом Поляна. Ще минулого року поруч виросла ніфігова елітна хатинка, а тепер навколо неї з’явився високий паркан, залишивши майже все цікаве по той бік.
23. Зрештою під самим парканом я все ж знайшов трохи пухнастиків, яких не затоптали робітники. Правда, ще зовсім маленьких. Цього року цвітіння я знову пропущу, а наступного, чи не стане й ця ділянка чиєюсь приватною власністю? Дуже вже місце смачне…
24. А так як дістатися під паркан можна тільки по траві, заодно відкрив сезон пошуку кліщів на штанах. Так-то там є достатньо ґрунтових доріжок, щоб надивитися на річку й іншу красу з висоти. Отой покинутий човник дуже вдало лягає в кадр, що здалеку, що зблизька.
25.
26. Самотній лебідь теж не псує картину.
27. Так і побрів далі понад берегом за течією. Шкода, що дороги поки що важкопрохідні для велосипеда. Скоро на протилежному березі замаячила знайома дерев’яна церква в селі Прибузьке, незвично маленька й далека з такого ракурсу.
28.
29. Місцевий Буковель, тюбінг-парк VinnyLand у Шкуринцях – чи не єдине місце, де ще можна побачити сніг. Не сказав би, що дуже радий його бачити.
30. Багато було взимку і стихійних гірок, які нагадують про себе кладовищем потрощених пластикових санчат (чи як ці штуки називаються?..)
31. Нині у пошані вже дещо інший транспорт.
32. Над річкою між Шкуринцями і Бохониками здіймається ще кілька мальовничих пагорбів, на яких я таємно надіявся знайти більше сон-трави, бо місцевість підходяща. Шкода, що сама трава не в курсі і на них не росте.
33. Зате є скільки завгодно моху й лишайників.
34. Та квіти, на тлі яких можна відчути себе Гулівером.
35. Затим починаються Бохоники. Не рахуючи поїздок до рідних у Кривий Ріг та у справах в Київ, це перший населений пункт за межами Вінниці, куди вибрався цього року. В останні вихідні березня. Багатообіцяючий початок…
36. Від нічого робити, зайнявся, вибачте за матюк, бьордвотчингом.
37. Не впевнений, чи це соловейко, але заливався він дуже чарівно.
38. А також, кіт-вотчингом.
39. Не пощастило із сон-травою, зате норму підсніжників перевиконав, коли забрів у лісопарк. Вони і розпустилися якраз на всю.
40.
41. До цього навіть не уявляв, що вони тут є, ще й у таких кількостях. Сабарівський ліс і поруч не стояв.
42.
43. Символ епохи.
44. Через весь лісопарк хотів дійти до озера Гуральня на протилежному його кінці. Дорога туди в принципі майже пряма, хоч і кілька разів перегороджена стовбурами, а то й цілими гатями, ніби там мене явно не раді бачити.
45. Але я забув у них спитатись, і до озера таки дійшов.
46. Тут і з пташками більше пощастило, точніше з однією, зате якою. Схожа вона і на шуліку, і на канюка, тому визначитись не можу. Знавці, що скажете?
47. А на заміну підсніжникам ближче до води з’явилися проліски.
48. Так чи інакше, ще один холодний важкий місяць минув, для мене ще важчий довгим очікуванням, яке нарешті справдилось, і можливістю мати удачу робити цю публікацію здалеку (як і, сподіваюсь, вистачить удачі так само вдало повернутися назад). Зрештою, будь-яка срака колись теж має скінчитись, навіть така величезна та всеосяжна, як зараз.
![[identity profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/openid.png){kind=small}
no subject
Date: 2021-04-03 07:04 pm (UTC)no subject
Date: 2021-04-04 03:33 am (UTC)no subject
Date: 2021-04-03 07:46 pm (UTC)no subject
Date: 2021-04-03 10:19 pm (UTC)no subject
Date: 2021-04-04 03:33 am (UTC)no subject
Date: 2021-04-05 08:08 am (UTC)В былые времена (лет 25-ть тому) гнёда устраивали у меня на даче на высоте +/- 1 м. То в кроне молоденькой вишни, то в высоком кусте томатов, то в гущине разрозшегося куста смородины (тот раз кошки победили...). Но в гнезде вели себя так тихо, что его (гнездо) выявлял после уборки огородной ботвы в финале сезона. Летнее присутствие заметно было пением на проводах....
Самец окрашен ярко. Самка серенькая.