Бахмут. Альянс вина та солі
Sep. 2nd, 2020 07:31 pm![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
v1snykМісто Бахмут, у 1924-2016 роках відоме як Артемівськ, незримо присутнє у житті переважної більшості як мешканців України, так і багатьох людей за її межами, переважно на теренах екс-СРСР. По-перше, завдяки солі, яка на кухню майже кожного із нас приїхала саме звідси, а у святкові дні – ще й Артемівським шампанським (котре зараз політкоректно називається ігристим вином).
1. Правда, винами я не цікавлюся, а про сіль буде окрема частина. Сьогодні ж просто гуляємо містом, яке завдяки їм тут виросло – воно складає дуже приємне враження і саме по собі.
2. Почалося все традиційно з автовокзалу, поруч з яким знаходиться і залізничний вокзал Бахмут, насправді Бахмут-2. Але нині він мені ні на що не згодився: раніше приймав аж один далекий поїзд, який Укрзалізниця досі не спромоглась відновити.
3. У самому місті досить розгалужена тролейбусна система. Втім, Бахмут настільки компактний, що я взагалі ходив по ньому лише пішки.
4. За вокзалами починається парк. Години роботи оглядового колеса я так і не збагнув. Як проходив мимо, воно завжди стояло, але здалеку раз бачив, що крутиться.
5. Не те щоб там згори можна щось суперське розгледіти в самому місті (парк на узвишші і види з нього не надто захоплюючі), швидше хвороблива цікавість, а чи не можна побачити з найвищої точки окуповану Горлівку, до якої рукою подати?..
6. Зліва від парку можна зазирнути до Всіхсвятської церкви (1893).
7. Сам він каскадами спускається вниз, у напрямку центру.
8. Стріт-арт:
9.
10. А там починаються і перші старовинні будівлі, що свідчать про поважну історію Бахмута. Це одне з найстаріших міст Донбасу (з 1571 року), колишній центр Слов’яносербії, потім Бахмутського повіту та Донецької губернії… і при певних обставинах, претендент на статус обласного центру, та якось не склалося.
11. Цей модерний будинок 1912 року – колишній окружний суд. Як я зрозумів, досі знаходиться на балансі чи то поліції, чи то суду, які в даному випадку виступають собакою на сіні, не даючи нічого зробити з його аварійним станом.
12. Одна з місцевих особливостей, майже всі красиві фасади розвернуті на схід чомусь, тому гуляти по місту ввечері було не дуже вдалою ідеєю в плані фото.
13. А дивитись там дійсно є на що.
14. Трохи відхилився від архітектурного курсу, пішов на приміську автостанцію узнати розклад на Соледар. Дорогою трапились розмашисті соціалістичні мозаїки.
15. Тут в тіні погано видно, автор ще й двоголову імперську курку з відрубаною головою втулив.
16. Автостанція ввечері виявилась зачиненою і безлюдною, тож довелось надіятись, що знайдений в інтернеті розклад виявиться актуальним. Від неї побрів на берег Бахмутки.
17. …котра виявилась на диво мальовничою. Крім дерев’яної сучасної церкви навпроти, видно ще дві вдалині, дерев’яну історичну та храм протестантів.
18.
19. Ця освячена в 2012 році.
20. Якщо «стрибнути» до неї через річку, можна побачити, що саме на цьому місці вона не просто так, а замість знесеного більшовиками старішого храму, від якого лишились тільки руїни воріт.
21.
22. За рахунок розташування, виглядає дуже гарно.
23. Далі починається набережна обабіч річки.
24. Цікаво закріпили береги, як у Карпатах. Не знаю, просто так, чи Бахмутка може розбушуватись?
25. Ближче до мосту є кілька махрових звірів.
26. Взагалі у вечірньому світлі набережна дуже сподобалась:
27.
28.
29. Одна з прилеглих вулиць. Цікаво, чому саме її наділили такою аркою.
30. Пройшовся до протестантської церкви, знайшов на бульварі танчик.
31. Теж раритет по-своєму:
32. А сама вона здалеку краще виглядає, бо з вулиці заважають дроти.
33. На правому березі лишалось глянути ще одну церкву, св. Миколая. Яка, тим не менш, сховалась ледь не за замковими мурами.
34. Збудована в 1790-х роках, рідкісний для Донбасу зразок збереженого дерев’яного храму.
35. Пощастило сфоткати у кращому світлі – на диво, двір був відчинений, а охоронець не мав нічого проти.
36. Далі вернувся на інший берег, на вулицю Соборну, де жодного собору немає, а сама промзона. В ній неочікувано було знайти діючий костьол Матері Божої Святого Розарію. Збудований в 1902-03 роках, тому очевидно, що більшість часу використовувався не за призначенням.
37. Досить цікавою з виду є вулиця Незалежності.
38. Один з будинків має багацько ліпнини.
39.
40. І в котромусь із них має квартируватись краєзнавчий музей, та час уже був не музейний. І взагалі ввечері на тому відрізку знаходитись не дуже затишно.
41. Один з найкращих зразків повітового міста по цій вулиці за номером 60 (це вже ближче до центру) – Азово-Донський банк. Незважаючи на те, що прикритий деревами, та і гроб збоку бажано б знести під три чорти.
42. Вечірня школа №1:
43. Особливо хочу відзначити ще дві будівлі на північ від центру. Повз них проходять усі автобуси зі Слов’янська, і за рік до того вони проїздом встигли справити на мене неабияке враження, що зацікавився цим містом і зрештою приїхав (а до того гадки не мав, що тут може бути щось цікаве). Перша із них – розмашистий Коледж транспортної інфраструктури, колишня земська управа (1898).
44.
45. Друге – вокзал станції Бахмут-1 1870-х років. Якщо на Бахмут-2 приїхати пасажирським поїздом складно, то сюди неможливо: станція суто вантажна.
46. Деталі повітової забудови:
47.
48. Міський центр культури та дозвілля з годинниковою баштою:
49. Це уже саме середмістя, з іншої сторони на цю площу дивиться стандартна міська рада.
50. Радянський Бахмут – це помпезний конструктивізм, розташований переважно по вул. Свободи.
51. Під будівлею «Донецькгеології» цілком логічним є пам’ятник геологу.
52. Точно такий же є у Святогірську.
53. Цією ж вулицею зрештою повертаюсь до вокзалів, замкнувши символічне коло по місту. Але приїздив я сюди не тільки заради урбаністики, а таки в царство солі. Про нього – наступного разу.
1. Правда, винами я не цікавлюся, а про сіль буде окрема частина. Сьогодні ж просто гуляємо містом, яке завдяки їм тут виросло – воно складає дуже приємне враження і саме по собі.
2. Почалося все традиційно з автовокзалу, поруч з яким знаходиться і залізничний вокзал Бахмут, насправді Бахмут-2. Але нині він мені ні на що не згодився: раніше приймав аж один далекий поїзд, який Укрзалізниця досі не спромоглась відновити.
3. У самому місті досить розгалужена тролейбусна система. Втім, Бахмут настільки компактний, що я взагалі ходив по ньому лише пішки.
4. За вокзалами починається парк. Години роботи оглядового колеса я так і не збагнув. Як проходив мимо, воно завжди стояло, але здалеку раз бачив, що крутиться.
5. Не те щоб там згори можна щось суперське розгледіти в самому місті (парк на узвишші і види з нього не надто захоплюючі), швидше хвороблива цікавість, а чи не можна побачити з найвищої точки окуповану Горлівку, до якої рукою подати?..
6. Зліва від парку можна зазирнути до Всіхсвятської церкви (1893).
7. Сам він каскадами спускається вниз, у напрямку центру.
8. Стріт-арт:
9.
10. А там починаються і перші старовинні будівлі, що свідчать про поважну історію Бахмута. Це одне з найстаріших міст Донбасу (з 1571 року), колишній центр Слов’яносербії, потім Бахмутського повіту та Донецької губернії… і при певних обставинах, претендент на статус обласного центру, та якось не склалося.
11. Цей модерний будинок 1912 року – колишній окружний суд. Як я зрозумів, досі знаходиться на балансі чи то поліції, чи то суду, які в даному випадку виступають собакою на сіні, не даючи нічого зробити з його аварійним станом.
12. Одна з місцевих особливостей, майже всі красиві фасади розвернуті на схід чомусь, тому гуляти по місту ввечері було не дуже вдалою ідеєю в плані фото.
13. А дивитись там дійсно є на що.
14. Трохи відхилився від архітектурного курсу, пішов на приміську автостанцію узнати розклад на Соледар. Дорогою трапились розмашисті соціалістичні мозаїки.
15. Тут в тіні погано видно, автор ще й двоголову імперську курку з відрубаною головою втулив.
16. Автостанція ввечері виявилась зачиненою і безлюдною, тож довелось надіятись, що знайдений в інтернеті розклад виявиться актуальним. Від неї побрів на берег Бахмутки.
17. …котра виявилась на диво мальовничою. Крім дерев’яної сучасної церкви навпроти, видно ще дві вдалині, дерев’яну історичну та храм протестантів.
18.
19. Ця освячена в 2012 році.
20. Якщо «стрибнути» до неї через річку, можна побачити, що саме на цьому місці вона не просто так, а замість знесеного більшовиками старішого храму, від якого лишились тільки руїни воріт.
21.
22. За рахунок розташування, виглядає дуже гарно.
23. Далі починається набережна обабіч річки.
24. Цікаво закріпили береги, як у Карпатах. Не знаю, просто так, чи Бахмутка може розбушуватись?
25. Ближче до мосту є кілька махрових звірів.
26. Взагалі у вечірньому світлі набережна дуже сподобалась:
27.
28.
29. Одна з прилеглих вулиць. Цікаво, чому саме її наділили такою аркою.
30. Пройшовся до протестантської церкви, знайшов на бульварі танчик.
31. Теж раритет по-своєму:
32. А сама вона здалеку краще виглядає, бо з вулиці заважають дроти.
33. На правому березі лишалось глянути ще одну церкву, св. Миколая. Яка, тим не менш, сховалась ледь не за замковими мурами.
34. Збудована в 1790-х роках, рідкісний для Донбасу зразок збереженого дерев’яного храму.
35. Пощастило сфоткати у кращому світлі – на диво, двір був відчинений, а охоронець не мав нічого проти.
36. Далі вернувся на інший берег, на вулицю Соборну, де жодного собору немає, а сама промзона. В ній неочікувано було знайти діючий костьол Матері Божої Святого Розарію. Збудований в 1902-03 роках, тому очевидно, що більшість часу використовувався не за призначенням.
37. Досить цікавою з виду є вулиця Незалежності.
38. Один з будинків має багацько ліпнини.
39.
40. І в котромусь із них має квартируватись краєзнавчий музей, та час уже був не музейний. І взагалі ввечері на тому відрізку знаходитись не дуже затишно.
41. Один з найкращих зразків повітового міста по цій вулиці за номером 60 (це вже ближче до центру) – Азово-Донський банк. Незважаючи на те, що прикритий деревами, та і гроб збоку бажано б знести під три чорти.
42. Вечірня школа №1:
43. Особливо хочу відзначити ще дві будівлі на північ від центру. Повз них проходять усі автобуси зі Слов’янська, і за рік до того вони проїздом встигли справити на мене неабияке враження, що зацікавився цим містом і зрештою приїхав (а до того гадки не мав, що тут може бути щось цікаве). Перша із них – розмашистий Коледж транспортної інфраструктури, колишня земська управа (1898).
44.
45. Друге – вокзал станції Бахмут-1 1870-х років. Якщо на Бахмут-2 приїхати пасажирським поїздом складно, то сюди неможливо: станція суто вантажна.
46. Деталі повітової забудови:
47.
48. Міський центр культури та дозвілля з годинниковою баштою:
49. Це уже саме середмістя, з іншої сторони на цю площу дивиться стандартна міська рада.
50. Радянський Бахмут – це помпезний конструктивізм, розташований переважно по вул. Свободи.
51. Під будівлею «Донецькгеології» цілком логічним є пам’ятник геологу.
52. Точно такий же є у Святогірську.
53. Цією ж вулицею зрештою повертаюсь до вокзалів, замкнувши символічне коло по місту. Але приїздив я сюди не тільки заради урбаністики, а таки в царство солі. Про нього – наступного разу.
![[identity profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/openid.png){kind=small}
no subject
Date: 2020-09-03 07:19 am (UTC)no subject
Date: 2020-09-03 08:11 am (UTC)no subject
Date: 2020-09-03 08:21 am (UTC)no subject
Date: 2020-09-04 12:37 pm (UTC)А там взагалі є совкові сірі дев'ятиетажки, або хрущовки якісь ?
І, цікаво, що то за зелений слон, з чого він ?
no subject
Date: 2020-09-04 01:04 pm (UTC)no subject
Date: 2020-09-04 01:23 pm (UTC)А про слона я була кращої думки, думала що він з якихось зелених рослин, типу моху. ;)