Місто, де закінчується Інтерсіті. ч. 1
Dec. 13th, 2018 08:47 pm![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png)
Перемишль – одне із небагатьох міст ЄС, куди із України можна дістатись потягом без пересадки. А вже звідти народ розповзається по всій Польщі і в більш далекі країни, хто на заробітки, хто світ подивитись. Сам же Перемишль часто залишається без уваги і зневажливо розглядається суто як пересадочний пункт.
А дарма, дуже дарма. Це місто фантастичне і заслуговує уваги мінімум на день. Це як Львів чи Краків у зменшеному варіанті, тільки тут немає притаманної їм метушні, дорожнечі і орієнтування на туриста, а є неймовірна історична атмосфера, до якої жорстоке 20 століття поставилось досить поблажливо.

Цікаві речі починаються ще на підході до середмістя. Костьол Антонія Падуанського:

Вулички історичного центру – неперевершені:



На площі Незалежності – 34-метрова годинникова вежа 18 ст.

Особливо багато у центрі найрізноманітніших храмів. Костьол францисканців:

Костьол та келії монастиря кармелітів:


Трохи вище по вул. Татарській є і монастир кармеліток, але він зазвичай зачинений.

Із багатьох точок видно замок, ідемо до нього.

Шматочок духовної семінарії:

Замок короля Казимира веде свою історію з 11 ст. Традиційно спочатку він був дерев’яним, неодноразово руйнувався та перебудовувався.

Поки двір ще зачинений, можна оглянути північну частину та околиці міста, вид на які відкривається із замчища.


Спальні райони:

Якийсь аж надто авангардний костьол:

Нарешті о десятій замок відчиняється.

Уквітчаний дворик, у якому давно не відчувається духу оборонної твердині.


У більшість веж можна зайти, там якісь тематичні кімнати чи міні-музеї.

Колись фортеця була відчутно більшою. Зараз вціліла тільки квадратна частина (згори кадру).

Брама зсередини:

Відвідини Перемишля були б неповноцінними, якби не вдалось залізти хоч на яку високу точку. У замку облаштували оглядовий майданчик на одній із веж. Звідси і двір, і сусідні башти цікавіше виглядають.



Панорама міста:

Звідси видно і костьол кармеліток, до якого не вдалось підібратися з землі (у правому кутку).


Катедральна вежа – міська домінанта та іще один оглядовий майданчик. Але в неділю і понеділок вона зачинена, а була якраз неділя.

Мости над Сяном:

Костьол на вул. Львівській за два з чимось кілометри від замку. Про нього і не тільки буде у другій частині.

Також можна спуститись у підземелля.


Усяке там є, навіть такі специфічні картинки:

Ну а поки вертаємось у центр. Уже згадана вище вежа-дзвіниця та Архікатедральна базиліка, головна римо-католицька святиня Перемишля.



Собор Івана Хрестителя (1632-36), зараз греко-католицький:

Площа Ринок:

Її забудова просто чудесна:



На тлі інших будинків, ратуша відносно скромна.

Ведмедик у фонтані не випадково, він же присутній на прапорі та гербі міста.

Швейк дивиться на мене з докором, що я досі його не прочитав.

А його пес явно не в захваті від запропонованої їжі.

Ходили Ринком і польські вояки, а парочка, яка потрапила з ними в кадр, умудрялась всунутись взагалі де тільки можна перед носом, що доводилось тупо чекати, поки вони зникнуть з горизонту.

Під площею також можна зайти в підземелля, хоча чогось надзвичайно цікавого, як на мене, там немає.

Лицарська брама 1901 року знаменувала собою прохід у будинок офіцерів.


Вулиця Костюшко. Будинок на передньому плані із уквітчаними балконами – Український народний дім.

Цією вулицею можна вийти із центру до Сяну і пройти в історичний район Засяння на тому березі річки. Але про це вже у наступній частині.
А дарма, дуже дарма. Це місто фантастичне і заслуговує уваги мінімум на день. Це як Львів чи Краків у зменшеному варіанті, тільки тут немає притаманної їм метушні, дорожнечі і орієнтування на туриста, а є неймовірна історична атмосфера, до якої жорстоке 20 століття поставилось досить поблажливо.
Цікаві речі починаються ще на підході до середмістя. Костьол Антонія Падуанського:
Вулички історичного центру – неперевершені:
На площі Незалежності – 34-метрова годинникова вежа 18 ст.
Особливо багато у центрі найрізноманітніших храмів. Костьол францисканців:
Костьол та келії монастиря кармелітів:
Трохи вище по вул. Татарській є і монастир кармеліток, але він зазвичай зачинений.
Із багатьох точок видно замок, ідемо до нього.
Шматочок духовної семінарії:
Замок короля Казимира веде свою історію з 11 ст. Традиційно спочатку він був дерев’яним, неодноразово руйнувався та перебудовувався.
Поки двір ще зачинений, можна оглянути північну частину та околиці міста, вид на які відкривається із замчища.
Спальні райони:
Якийсь аж надто авангардний костьол:
Нарешті о десятій замок відчиняється.
Уквітчаний дворик, у якому давно не відчувається духу оборонної твердині.
У більшість веж можна зайти, там якісь тематичні кімнати чи міні-музеї.
Колись фортеця була відчутно більшою. Зараз вціліла тільки квадратна частина (згори кадру).
Брама зсередини:
Відвідини Перемишля були б неповноцінними, якби не вдалось залізти хоч на яку високу точку. У замку облаштували оглядовий майданчик на одній із веж. Звідси і двір, і сусідні башти цікавіше виглядають.
Панорама міста:
Звідси видно і костьол кармеліток, до якого не вдалось підібратися з землі (у правому кутку).
Катедральна вежа – міська домінанта та іще один оглядовий майданчик. Але в неділю і понеділок вона зачинена, а була якраз неділя.
Мости над Сяном:
Костьол на вул. Львівській за два з чимось кілометри від замку. Про нього і не тільки буде у другій частині.
Також можна спуститись у підземелля.
Усяке там є, навіть такі специфічні картинки:
Ну а поки вертаємось у центр. Уже згадана вище вежа-дзвіниця та Архікатедральна базиліка, головна римо-католицька святиня Перемишля.
Собор Івана Хрестителя (1632-36), зараз греко-католицький:
Площа Ринок:
Її забудова просто чудесна:
На тлі інших будинків, ратуша відносно скромна.
Ведмедик у фонтані не випадково, він же присутній на прапорі та гербі міста.
Швейк дивиться на мене з докором, що я досі його не прочитав.
А його пес явно не в захваті від запропонованої їжі.
Ходили Ринком і польські вояки, а парочка, яка потрапила з ними в кадр, умудрялась всунутись взагалі де тільки можна перед носом, що доводилось тупо чекати, поки вони зникнуть з горизонту.
Під площею також можна зайти в підземелля, хоча чогось надзвичайно цікавого, як на мене, там немає.
Лицарська брама 1901 року знаменувала собою прохід у будинок офіцерів.
Вулиця Костюшко. Будинок на передньому плані із уквітчаними балконами – Український народний дім.
Цією вулицею можна вийти із центру до Сяну і пройти в історичний район Засяння на тому березі річки. Але про це вже у наступній частині.