Ранок одинокої смереки
Apr. 10th, 2025 06:24 pm![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
v1snykДобре облазивши свого часу Буковель, я так і не знайшов там хорошої видової точки, де можна зустріти світанок (окрім вікон верхніх поверхів деяких готелів, якщо пощастить). Моє прискіпливе віртуальне вивчення карт у пошуках такої точки привело мене аж в Поляницю, на безіменний пагорб за 2 кілометри від центру Буковеля. На карті це місце позначене просто як «одинока смерека».
2. Іти туди затемна незнайомими вулицями я все ж полінувався, тож вирушив не на світанок, але так, щоб ще застати низьке ранкове світло. Коли дерева обабіч вулички розступилися, я одразу впевнився, що прийшов не дарма.
3. Легкий ранковий серпанок та промені нового дня, що пробиваються крізь нього. Чогось кращого годі було й бажати.
При дорозі на карті позначена вілла «Вервольф», я думав, черговий готельчик, на який можна не зважати, але зважати довелося. Бо його огороджена територія захопила заодно й шмат вулиці, а на воротах і парканах висіли кричущі оголошення про заборону ходити, фотографувати і так далі з погрозами спустити собак. На одному з оголошень був намальований навіть пісталєт, але напис я здалеку не розібрав.
4. На щастя, люди вже протоптали цілком видиму стежку, що схилом зрештою виводить до тої ж таки смереки. Це вид на неї знизу:
5. А це що видно вже від неї:
6.
7. То погляд на північний схід у напрямку гори Хом'як, а якщо обігнути кряж, у протилежну сторону видно знайомі вершини Чорногори, Говерлу та Петрос.
8.
9. Підніжжя Говерли і вона сама:
10.
11. Та Петрос.
12. Якась інша вершина чи просто пагорб. Але засніжений і тому могутній з виду.
13. «Мій» пагорб ще прикривав цей напрямок від сонця, тому місцевість виглядала геть зимно.
14. І навпаки освітлена сторона, Буковель і Горгани за ним. Жовта залупа на передньому плані – якраз отой страшний «Вервольф», який не можна фоткати.
15. Синяк та Малий Горган були ледь припорошені снігом, причому з'явився він саме за ніч. Хоча вдень було досить спекотно, як для початку квітня, ночі в горах стабільно холодні.
16.
17. Далі від смереки стежка тягнеться ще вгору, повз чийсь сарайчик, і так хотілося піднятися, але щось підказувало, що то буде занадто.
Власне, десь так і було. Якщо вірити відгукам на гугл-картах, незабаром після мого візиту власники ділянки всунули десь там гойдалку для фотосесій і почали лупити по 100 гривень з рила за вхід (навіть з тих, кому та гойдалка нахуй не впала), прикриваючись якраз приватною власністю.
Чомусь у цьому контексті мені згадалося, як одного разу незнайома жінка в Ясінях запрошувала мене, незнайомця, пройти через її двір, бо дорогу під двором розвезло від дощів. Масовий туризм і ймовірність легкого заробітку робить людей хуйовими, що тут казати. Хоча може вони й без того хуйові самі по собі.
18. Та повернемось із паршивої реальності в чарівний ранок. Тоді зійшлися всі обставини, щоб я наклепав якнайбільше фото. Хай то сонячні промені:
19.
20. Мінімалістичні обриси лісів чи дерев на схилах:
21.
22. Чи просто погляд вниз з-під Одинокої смереки.
23.
24. Та навіть ті ж готелі.
25. Іншим разом на них я б і не глянув, якби не ці невагомі хмарки, до яких, здавалося, можна спуститися й помацати руками.
26.
27. Зрештою, деякі варіанти житла виглядають привабливо й самі по собі, принаймні здалеку та ззовні.
28. І ще кілька кадрів. Світло та сонце.
29.
30.
31. Як же добре, що потрапив туди дуже рано і не в сезон. Компанію мені складала тільки горихвістка.
32. Ще одна горихвістка та співочий дрозд зустрілися дорогою назад.
33.
34. Я пробував блукати лісом у пошуку саламандр, але не побачив там нічого цікавішого за це павутиння в росі.
35. Також нічим закінчилася моя спроба пройти назад лісовою стежкою, паралельною до траси – нею я забрів лише до якогось чергового будівництва, ще не позначеного на картах. Все ж Буковель – досить специфічне для Карпат місце, але кращого варіанту я на той момент не мав, що вже говорити про зараз. Останнє фото того ранку – селфі у придорожньому дзеркалі.
2. Іти туди затемна незнайомими вулицями я все ж полінувався, тож вирушив не на світанок, але так, щоб ще застати низьке ранкове світло. Коли дерева обабіч вулички розступилися, я одразу впевнився, що прийшов не дарма.
3. Легкий ранковий серпанок та промені нового дня, що пробиваються крізь нього. Чогось кращого годі було й бажати.
При дорозі на карті позначена вілла «Вервольф», я думав, черговий готельчик, на який можна не зважати, але зважати довелося. Бо його огороджена територія захопила заодно й шмат вулиці, а на воротах і парканах висіли кричущі оголошення про заборону ходити, фотографувати і так далі з погрозами спустити собак. На одному з оголошень був намальований навіть пісталєт, але напис я здалеку не розібрав.
4. На щастя, люди вже протоптали цілком видиму стежку, що схилом зрештою виводить до тої ж таки смереки. Це вид на неї знизу:
5. А це що видно вже від неї:
6.
7. То погляд на північний схід у напрямку гори Хом'як, а якщо обігнути кряж, у протилежну сторону видно знайомі вершини Чорногори, Говерлу та Петрос.
8.
9. Підніжжя Говерли і вона сама:
10.
11. Та Петрос.
12. Якась інша вершина чи просто пагорб. Але засніжений і тому могутній з виду.
13. «Мій» пагорб ще прикривав цей напрямок від сонця, тому місцевість виглядала геть зимно.
14. І навпаки освітлена сторона, Буковель і Горгани за ним. Жовта залупа на передньому плані – якраз отой страшний «Вервольф», який не можна фоткати.
15. Синяк та Малий Горган були ледь припорошені снігом, причому з'явився він саме за ніч. Хоча вдень було досить спекотно, як для початку квітня, ночі в горах стабільно холодні.
16.
17. Далі від смереки стежка тягнеться ще вгору, повз чийсь сарайчик, і так хотілося піднятися, але щось підказувало, що то буде занадто.
Власне, десь так і було. Якщо вірити відгукам на гугл-картах, незабаром після мого візиту власники ділянки всунули десь там гойдалку для фотосесій і почали лупити по 100 гривень з рила за вхід (навіть з тих, кому та гойдалка нахуй не впала), прикриваючись якраз приватною власністю.
Чомусь у цьому контексті мені згадалося, як одного разу незнайома жінка в Ясінях запрошувала мене, незнайомця, пройти через її двір, бо дорогу під двором розвезло від дощів. Масовий туризм і ймовірність легкого заробітку робить людей хуйовими, що тут казати. Хоча може вони й без того хуйові самі по собі.
18. Та повернемось із паршивої реальності в чарівний ранок. Тоді зійшлися всі обставини, щоб я наклепав якнайбільше фото. Хай то сонячні промені:
19.
20. Мінімалістичні обриси лісів чи дерев на схилах:
21.
22. Чи просто погляд вниз з-під Одинокої смереки.
23.
24. Та навіть ті ж готелі.
25. Іншим разом на них я б і не глянув, якби не ці невагомі хмарки, до яких, здавалося, можна спуститися й помацати руками.
26.
27. Зрештою, деякі варіанти житла виглядають привабливо й самі по собі, принаймні здалеку та ззовні.
28. І ще кілька кадрів. Світло та сонце.
29.
30.
31. Як же добре, що потрапив туди дуже рано і не в сезон. Компанію мені складала тільки горихвістка.
32. Ще одна горихвістка та співочий дрозд зустрілися дорогою назад.
33.
34. Я пробував блукати лісом у пошуку саламандр, але не побачив там нічого цікавішого за це павутиння в росі.
35. Також нічим закінчилася моя спроба пройти назад лісовою стежкою, паралельною до траси – нею я забрів лише до якогось чергового будівництва, ще не позначеного на картах. Все ж Буковель – досить специфічне для Карпат місце, але кращого варіанту я на той момент не мав, що вже говорити про зараз. Останнє фото того ранку – селфі у придорожньому дзеркалі.