Сколе. В долині Опору
Aug. 2nd, 2024 06:00 pm![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
v1snykЛише зараз, більш ніж через 9 місяців після тієї поїздки, я нарешті нормально добрався до фотографій із жовтневих Карпат. Що ж, нехай це буде зайвим нагадуванням, що наступна осінь уже скоро. Якщо маєте можливість, поїдьте в гори в другій половині жовтня. Вони вас точно не розчарують.
1. Досить довго поза моєю увагою залишалося містечко Сколе, попри зручне розташування та транспортну логістику. Воно знаходиться понад дорогою Львів – Мукачево, але саме по собі, здається, не так часто відвідується туристами. Хоча назву «Сколівські бескиди» чули, мабуть, усі.
2. Місто зайняло невелику затишну улоговину в долині річки Опір, населення ніколи не перевищувало 7 тисяч і навряд буде – рости йому буквально нікуди, з усіх сторін наступають гори. Певно, це і на краще – міста Карпатам не личать. Часто їх хаотична архітектура виглядає недоречною, потворною чи принаймні нецікавою на тлі навколишніх величних гір. Достатньо сказати, що в центрі у мене майже не було причин діставати фотоапарат.
Зате практично будь-який міський пейзаж неодмінно прикрашений горами, що нависають буквально звідусіль. Фото вище я зробив дорогою до «древнього» цвинтаря, на який можна було не ходити, його залишки тупо загубилися у бур'янах. Два новіші міські кладовища розташовані десь на схилі гори, що зайвий раз демонструє брак рівних поверхонь.
3. Трохи цікавої архітектури у місті все ж є, до того ж розташованої досить компактно навколо центру. Як от величезна церква Різдва Пресвятої Богородиці (1895).
4. Або костьол Семи Страждань Матері Божої (1891).
5. Дорогою до наступного храму ми знову перетнули центральну площу, де я ніскільки не здивувався побачити лисицю, зважаючи на навколишню атмосферу. По правді, то все ж був рудий пес, але з моєю короткозорістю чому б не понадіятись, що лисиця?
6. А сам наступний храм – чудова церква Святої Параскеви 17 ст. Рідкісно відмінний приклад реставрації, коли дерев'яна споруда вкрита дерев'яним-таки ґонтом, а не бляхою чи пластиком.
7. Те ж саме стосується і дзвіниці.
8. Колоритний будинок поруч:
9. Далі (на вул. Данила Галицького) на одному з будинків привертає до себе увагу мурал, присвячений Євгену Коновальцю та боям за гору Маківка навесні 1915 року.
10. На цій же вулиці зберігся єдиний цілісний фрагмент старої світської архітектури Сколе – ряд дуже симпатичних вілл початку 20 ст.
11. Чудові як загалом, так і поодинці.
12.
13.
14.
15. І в деталях.
16. Досить контрастно порівняно з ними виглядає народний дім «Бескид» у стилі бруталізму.
17. З вигадливими деталями під дахом, знімати які великим планом мені було лінь.
18. Від народного дому не більше 300 метрів до мосту через Опір, притоку Стрия. Тут саме час нагадати, що природні принади Сколе на порядок цікавіші за архітектурні. Так річка виглядає за течією:
19. І проти течії.
20. Не рахуючи якихось альтанок та зачиненої кав'ярні, на правому березі міста вже як такого немає. Є лиш зона для прогулянок, на карті підписана як Співоче поле, а далі – ліс та гори. Бродячих собак у Сколе немало, деякі за недовгий час уже знали нас в лице.
21. Тут же, відділене вузькою смужкою суші від Опору, знаходиться Сколівське озеро. Невелике, але дивовижно красиво вписане в навколишні гори.
22.
23. Озеро штучне, створене всередині 80-х років, живиться річечкою Павлів потік, а надлишок води скидають в Опір. Максимальна глибина 6 метрів, що немало. Якби не ці бетонні плити, подумав би, що воно природне.
24. Але зрештою, яка різниця, коли воно що так, що так фантастичне.
25.
26. Светр хлопця добре поєднувався з осінніми кольорами.
27. Власне, з ними поєднувалося все. На озері ми провели набагато більше часу, ніж я розраховував, але ніскільки про те не шкодую.
28.
29. Та і небо не переставало дивувати. Хоча хотілося б і хвильку сонця.
30. Ненадовго заглибилися і в ліс, звідки витікає той-таки Павлів потік. Водоспад на ньому ще більш очевидно штучний, та що вже є.
31.
32. Певною мірою можна позаздрити мешканцям цих будинків, але приголомшливі краєвиди навколо них, напевно, швидко набриднуть, а от складнощі життя в маленькому гірському місті залишаться.
33. По-хорошому, у Сколе варто б зависнути на кілька днів. Піднятися на оглядовий майданчик на північ від міста й пошукати водоспади на потічках на півдні. Не кажучи вже про декілька вартих уваги сіл навколо. Але діло вже йшло до вечора, а ми ночували у сусідньому Коростові, тож довелося їхати – попри зручне розташування, пасажирський транспорт тут досить кволий.
34. Ми мали ще пару годин на Сколе у день від'їзду. Якраз достатньо, щоб побачити палац Гредлів (Грьодлів) – ще одну вагому пам'ятку, до якої я не встиг із першої спроби – знаходиться вона на передмісті Демня досить далеко від центру, на виїзді в напрямку Мукачево.
35. Необароковий палац закладено бароном Еугеніушем Кінскі всередині 19 ст., а родині Гредлів він дістався в кінці того ж віку. Вони були успішними лісопромисловцями, і все складалося непогано, аж тут настав 1939 рік. Деякий час будівлю займало НКВС, з 1956 – школа-інтернат.
36. Останні роки він стоїть майже порожній, але не покинутий, із планами створити тут туристичний центр. Велика реставрація напрошується давно, але грошей перманентно не вистачає. Ми застали палац якраз у риштуванні та з робітниками, що дає певну надію на краще майбутнє.
37. Хоча фото через це робити важче, та й дощова погода все зіпсувала.
38.
39. Деталі:
40. Навколо який-не-який маленький парк у досить хорошому стані. Осінь йому пасує.
41. І сторожка, що можливо пам'ятає баронів-промисловців. Там же біля воріт висів папірець щодо заборони фотографування (не знаю схуялі), але я помітив його надто пізно.
42.
43. Так само під дощем дочалапали в центр, щоб провести решту часу до поїзда в піцерії, яка стала за ті дні майже рідною. Хороших закладів харчування у місті точно більше, ніж один, та все одно мало. Якби мені тут довелося жити довго, перші тижні я був би у постійному захваті від навколишньої природи, але потім помер би від нудьги в цьому затишному, але маленькому місті, якому немає куди рости – ні в прямому сенсі, ні в переносному.
44. Типові для цієї місцевості хати недалеко від вокзалу:
У нереальні поки післявоєнні часи, коли можна буде знову без підозр фотографувати залізницю, у Сколе варто повернутися хоча б аби зняти, як поїзд поважно заповзає на платформу на тлі дивовижних гір. Так я наче й обійшов усе цікаве, але все одно із відчуттям неповноти вражень та ще однією точкою на карті, куди варто повернутися у майбутньому. У майбутньому, яке навряд колись настане.
1. Досить довго поза моєю увагою залишалося містечко Сколе, попри зручне розташування та транспортну логістику. Воно знаходиться понад дорогою Львів – Мукачево, але саме по собі, здається, не так часто відвідується туристами. Хоча назву «Сколівські бескиди» чули, мабуть, усі.
2. Місто зайняло невелику затишну улоговину в долині річки Опір, населення ніколи не перевищувало 7 тисяч і навряд буде – рости йому буквально нікуди, з усіх сторін наступають гори. Певно, це і на краще – міста Карпатам не личать. Часто їх хаотична архітектура виглядає недоречною, потворною чи принаймні нецікавою на тлі навколишніх величних гір. Достатньо сказати, що в центрі у мене майже не було причин діставати фотоапарат.
Зате практично будь-який міський пейзаж неодмінно прикрашений горами, що нависають буквально звідусіль. Фото вище я зробив дорогою до «древнього» цвинтаря, на який можна було не ходити, його залишки тупо загубилися у бур'янах. Два новіші міські кладовища розташовані десь на схилі гори, що зайвий раз демонструє брак рівних поверхонь.
3. Трохи цікавої архітектури у місті все ж є, до того ж розташованої досить компактно навколо центру. Як от величезна церква Різдва Пресвятої Богородиці (1895).
4. Або костьол Семи Страждань Матері Божої (1891).
5. Дорогою до наступного храму ми знову перетнули центральну площу, де я ніскільки не здивувався побачити лисицю, зважаючи на навколишню атмосферу. По правді, то все ж був рудий пес, але з моєю короткозорістю чому б не понадіятись, що лисиця?
6. А сам наступний храм – чудова церква Святої Параскеви 17 ст. Рідкісно відмінний приклад реставрації, коли дерев'яна споруда вкрита дерев'яним-таки ґонтом, а не бляхою чи пластиком.
7. Те ж саме стосується і дзвіниці.
8. Колоритний будинок поруч:
9. Далі (на вул. Данила Галицького) на одному з будинків привертає до себе увагу мурал, присвячений Євгену Коновальцю та боям за гору Маківка навесні 1915 року.
10. На цій же вулиці зберігся єдиний цілісний фрагмент старої світської архітектури Сколе – ряд дуже симпатичних вілл початку 20 ст.
11. Чудові як загалом, так і поодинці.
12.
13.
14.
15. І в деталях.
16. Досить контрастно порівняно з ними виглядає народний дім «Бескид» у стилі бруталізму.
17. З вигадливими деталями під дахом, знімати які великим планом мені було лінь.
18. Від народного дому не більше 300 метрів до мосту через Опір, притоку Стрия. Тут саме час нагадати, що природні принади Сколе на порядок цікавіші за архітектурні. Так річка виглядає за течією:
19. І проти течії.
20. Не рахуючи якихось альтанок та зачиненої кав'ярні, на правому березі міста вже як такого немає. Є лиш зона для прогулянок, на карті підписана як Співоче поле, а далі – ліс та гори. Бродячих собак у Сколе немало, деякі за недовгий час уже знали нас в лице.
21. Тут же, відділене вузькою смужкою суші від Опору, знаходиться Сколівське озеро. Невелике, але дивовижно красиво вписане в навколишні гори.
22.
23. Озеро штучне, створене всередині 80-х років, живиться річечкою Павлів потік, а надлишок води скидають в Опір. Максимальна глибина 6 метрів, що немало. Якби не ці бетонні плити, подумав би, що воно природне.
24. Але зрештою, яка різниця, коли воно що так, що так фантастичне.
25.
26. Светр хлопця добре поєднувався з осінніми кольорами.
27. Власне, з ними поєднувалося все. На озері ми провели набагато більше часу, ніж я розраховував, але ніскільки про те не шкодую.
28.
29. Та і небо не переставало дивувати. Хоча хотілося б і хвильку сонця.
30. Ненадовго заглибилися і в ліс, звідки витікає той-таки Павлів потік. Водоспад на ньому ще більш очевидно штучний, та що вже є.
31.
32. Певною мірою можна позаздрити мешканцям цих будинків, але приголомшливі краєвиди навколо них, напевно, швидко набриднуть, а от складнощі життя в маленькому гірському місті залишаться.
33. По-хорошому, у Сколе варто б зависнути на кілька днів. Піднятися на оглядовий майданчик на північ від міста й пошукати водоспади на потічках на півдні. Не кажучи вже про декілька вартих уваги сіл навколо. Але діло вже йшло до вечора, а ми ночували у сусідньому Коростові, тож довелося їхати – попри зручне розташування, пасажирський транспорт тут досить кволий.
34. Ми мали ще пару годин на Сколе у день від'їзду. Якраз достатньо, щоб побачити палац Гредлів (Грьодлів) – ще одну вагому пам'ятку, до якої я не встиг із першої спроби – знаходиться вона на передмісті Демня досить далеко від центру, на виїзді в напрямку Мукачево.
35. Необароковий палац закладено бароном Еугеніушем Кінскі всередині 19 ст., а родині Гредлів він дістався в кінці того ж віку. Вони були успішними лісопромисловцями, і все складалося непогано, аж тут настав 1939 рік. Деякий час будівлю займало НКВС, з 1956 – школа-інтернат.
36. Останні роки він стоїть майже порожній, але не покинутий, із планами створити тут туристичний центр. Велика реставрація напрошується давно, але грошей перманентно не вистачає. Ми застали палац якраз у риштуванні та з робітниками, що дає певну надію на краще майбутнє.
37. Хоча фото через це робити важче, та й дощова погода все зіпсувала.
38.
39. Деталі:
40. Навколо який-не-який маленький парк у досить хорошому стані. Осінь йому пасує.
41. І сторожка, що можливо пам'ятає баронів-промисловців. Там же біля воріт висів папірець щодо заборони фотографування (не знаю схуялі), але я помітив його надто пізно.
42.
43. Так само під дощем дочалапали в центр, щоб провести решту часу до поїзда в піцерії, яка стала за ті дні майже рідною. Хороших закладів харчування у місті точно більше, ніж один, та все одно мало. Якби мені тут довелося жити довго, перші тижні я був би у постійному захваті від навколишньої природи, але потім помер би від нудьги в цьому затишному, але маленькому місті, якому немає куди рости – ні в прямому сенсі, ні в переносному.
44. Типові для цієї місцевості хати недалеко від вокзалу:
У нереальні поки післявоєнні часи, коли можна буде знову без підозр фотографувати залізницю, у Сколе варто повернутися хоча б аби зняти, як поїзд поважно заповзає на платформу на тлі дивовижних гір. Так я наче й обійшов усе цікаве, але все одно із відчуттям неповноти вражень та ще однією точкою на карті, куди варто повернутися у майбутньому. У майбутньому, яке навряд колись настане.