Сатанів

Раз на пів року можна щось написати про мандри, так тому і бути. Тим більше у такому проклятому році, коли кількість нових побачених місць не набагато більше, ніж одне. Тим більше раз мова про таке місце, яке я і так планував на цей рік в умовах ситої довоєнної зими. Зараз переважна частина тих планів виглядає нереальною на багато років уперед, якщо не на все життя; там були Бердянськ та Ізюм, Вовчанськ і Краматорська агломерація, чого тільки не було… І хоча зараз братюні можуть випадково вручити на вулиці гарячу путівку на схід, сприйняття змінилося дуже сильно. Змінилися і обставини, у яких я в кінці травня з «Бідняжками» зазирнув у Сатанів, якого не бачив раніше, і Меджибіж, який бачив у такому далекому 2015 році й недолуго десь тоді ж описав у цьому блозі.

1. Сатанів надто давній, щоб про походження його назви існувала якась єдина версія. Їх є декілька, в тому числі і цілком сатанинська – ніби як місцеве населення найдовше залишалося язичниками після переходу Русі у християнство. Нині це тихе курортне селище на 2,4 тис. мешканців на заході Хмельницької області, з величезною концентрацією пам’яток, як для своїх розмірів.

( Читати і дивитись далі )