Курилівці, та ще й Муровані
Nov. 6th, 2019 08:10 pm![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
v1snykСпочатку вони звалися просто Чурилівці, певно, від прізвища засновника чи засновників. З часом перша буква в назві помінялася на К, а коли у містечку звели замок, воно обзавелось епітетом «Муровані».
Сьогодні Муровані Курилівці (або як кажуть в народі, МурКур) – невеличкий райцентр, найзахідніший у Вінницькій області. Для мене ж його відвідування було особливе ще тим, що з ним я закрив своєрідний пасьянс райцентрів Вінниччини – відвідав усі 27. І наостанок залишив містечко не для галочки, а таке, де є на що подивитися.
Побачити тут, по-перше, треба палацовий комплекс. А так як він далеко від автостанції (чалапати більше 2 км в один бік), попутно пройдемо і нічим не примітний центр. Від нього дорога плавно спускається в долину річки Жван, являючи такі типові для півдня області пейзажі:
Перша пам’ятка по дорозі – церква Різдва Пресвятої Богородиці (1885), зведена на місці старішої дерев’яної попередниці. Її якраз ремонтували, вдягаючи в залатиє купола.
Мур ніби теж автентичний.
Нижче на Жвані утворено ставок, вірний вісник близькості панської садиби. Палац навіть виглядає трішки з-за дерев:
Збудований він у 1805 році для нового власника містечка, графа Станіслава Комара, і не просто так, а на місці замку. У радянські часи його перетворили на технікум, а потім на школу-інтернат, чим він є і досі.
Вежа від сучасних умільців:
Крім палацу, до нашого часу в тому чи іншому вигляді дійшли ще деякі замкові споруди. Спершу буде видно саме їх.
Будинки виросли буквально на замкових стінах.
Неоготичний флігель:
Сам палац збудований у стилі пізнього класицизму.
На стіні є табличка про реконструкцію, яка мала закінчитись ще в 2014 році. Чи її так і не завершили, чи те що бачимо зараз і є реконструкція (вікна ж поміняли на металопластикові). Так чи інакше, для Вінниччини такий стан палацу все одно можна вважати хорошим.
Усі нижні яруси – явні колишні замкові підмурки. Особливо мені сподобалась ця оранжерея (незважаючи на, знову-таки, вікна). Колись тут був зимовий сад.
За рахунок перепаду рельєфу палац має три поверхи у парковому фасаді і два в парадному.
Парк закладав неабихто, а Діонісій Міклер, який залишив по собі найкращі ландшафтні комплекси на Поділлі. Зараз парк так само величезний і уходить аж кудись до річки, хоч і заріс добряче. Ближче до палацу видні величезні кам’яні столи й лавки.
Замковий рів:
Пройшли і на протилежний бік.
Миленько:
І кого б там тільки думав зустріти, але точно не кроликів.
Іншою цікавою стороною Мурованих Курилівців є їх єврейська минувшина, яка зараз представлена залишками містечкової забудови – штетлу та старим кладовищем. Інтернетом бродить з приводу цього цікава стаття, тільки її автору я б дав орден Сусаніна, бо шукати щось по його описам ще важче, ніж по моїм.
Кладовище мало бути на одному з виїздів із містечка. Знайшов його координати на сайті myshtetl.org – виявилось, це аж на виїзді на Вербовець, ще зайві 2 км в один бік. Пішов. Та й що там для дурної коняки такий гак у червневі +30.
Дорогою надибав ДОТ «лінії Сталіна» 1930-х років:
Атмосферні хатки:
Та краєвиди за рахунок перепадів висоти.
Але фіг там. Кладовище в тій точці дійсно є, але цілком звичайне і сучасне, довелось ні з чим вертатися назад. Як компенсація, з цієї сторони чітко видно колишній замок, те що під червоною черепицею – якраз його контур:
Ну і сам палац:
Щодо штетла, у центрі кидаються у вічі декілька типових єврейських хатинок.
Як водиться, з широким виступаючим дахом, іноді з галереями.
Але знову-таки, мій попередник пише про цілі збережені квартали, які я марно шукав обабіч центральної вулиці. Декілька знайдених будинків ніяк цьому опису не відповідають, і побачене мною за масштабами значно поступається штетлам у Шаргороді, Чернівцях чи Піщанці.
Не можна не згадати, що в роки Другої Світової у містечку було страшне гетто, із якого майже нікому не судилося врятуватись, а остаточно община перестала існувати в 80-90-ті роки із масовою міграцією євреїв за кордон. Сьогодні, якщо вони тут досі є, то буквально кілька чоловік, і без господарів штетл стрімко помирає.
Таким чином, хоч і побачив усе основне, відчуття недомовленості після МурКур все ж залишилось. З іншого боку, навряд чи воно мотивує мене на повторне і глибше вивчення містечка.
Будинок на ринковій площі:
Прохідна плодоконсервного заводу:
Сьогодні Муровані Курилівці (або як кажуть в народі, МурКур) – невеличкий райцентр, найзахідніший у Вінницькій області. Для мене ж його відвідування було особливе ще тим, що з ним я закрив своєрідний пасьянс райцентрів Вінниччини – відвідав усі 27. І наостанок залишив містечко не для галочки, а таке, де є на що подивитися.
Побачити тут, по-перше, треба палацовий комплекс. А так як він далеко від автостанції (чалапати більше 2 км в один бік), попутно пройдемо і нічим не примітний центр. Від нього дорога плавно спускається в долину річки Жван, являючи такі типові для півдня області пейзажі:
Перша пам’ятка по дорозі – церква Різдва Пресвятої Богородиці (1885), зведена на місці старішої дерев’яної попередниці. Її якраз ремонтували, вдягаючи в залатиє купола.
Мур ніби теж автентичний.
Нижче на Жвані утворено ставок, вірний вісник близькості панської садиби. Палац навіть виглядає трішки з-за дерев:
Збудований він у 1805 році для нового власника містечка, графа Станіслава Комара, і не просто так, а на місці замку. У радянські часи його перетворили на технікум, а потім на школу-інтернат, чим він є і досі.
Вежа від сучасних умільців:
Крім палацу, до нашого часу в тому чи іншому вигляді дійшли ще деякі замкові споруди. Спершу буде видно саме їх.
Будинки виросли буквально на замкових стінах.
Неоготичний флігель:
Сам палац збудований у стилі пізнього класицизму.
На стіні є табличка про реконструкцію, яка мала закінчитись ще в 2014 році. Чи її так і не завершили, чи те що бачимо зараз і є реконструкція (вікна ж поміняли на металопластикові). Так чи інакше, для Вінниччини такий стан палацу все одно можна вважати хорошим.
Усі нижні яруси – явні колишні замкові підмурки. Особливо мені сподобалась ця оранжерея (незважаючи на, знову-таки, вікна). Колись тут був зимовий сад.
За рахунок перепаду рельєфу палац має три поверхи у парковому фасаді і два в парадному.
Парк закладав неабихто, а Діонісій Міклер, який залишив по собі найкращі ландшафтні комплекси на Поділлі. Зараз парк так само величезний і уходить аж кудись до річки, хоч і заріс добряче. Ближче до палацу видні величезні кам’яні столи й лавки.
Замковий рів:
Пройшли і на протилежний бік.
Миленько:
І кого б там тільки думав зустріти, але точно не кроликів.
Іншою цікавою стороною Мурованих Курилівців є їх єврейська минувшина, яка зараз представлена залишками містечкової забудови – штетлу та старим кладовищем. Інтернетом бродить з приводу цього цікава стаття, тільки її автору я б дав орден Сусаніна, бо шукати щось по його описам ще важче, ніж по моїм.
Кладовище мало бути на одному з виїздів із містечка. Знайшов його координати на сайті myshtetl.org – виявилось, це аж на виїзді на Вербовець, ще зайві 2 км в один бік. Пішов. Та й що там для дурної коняки такий гак у червневі +30.
Дорогою надибав ДОТ «лінії Сталіна» 1930-х років:
Атмосферні хатки:
Та краєвиди за рахунок перепадів висоти.
Але фіг там. Кладовище в тій точці дійсно є, але цілком звичайне і сучасне, довелось ні з чим вертатися назад. Як компенсація, з цієї сторони чітко видно колишній замок, те що під червоною черепицею – якраз його контур:
Ну і сам палац:
Щодо штетла, у центрі кидаються у вічі декілька типових єврейських хатинок.
Як водиться, з широким виступаючим дахом, іноді з галереями.
Але знову-таки, мій попередник пише про цілі збережені квартали, які я марно шукав обабіч центральної вулиці. Декілька знайдених будинків ніяк цьому опису не відповідають, і побачене мною за масштабами значно поступається штетлам у Шаргороді, Чернівцях чи Піщанці.
Не можна не згадати, що в роки Другої Світової у містечку було страшне гетто, із якого майже нікому не судилося врятуватись, а остаточно община перестала існувати в 80-90-ті роки із масовою міграцією євреїв за кордон. Сьогодні, якщо вони тут досі є, то буквально кілька чоловік, і без господарів штетл стрімко помирає.
Таким чином, хоч і побачив усе основне, відчуття недомовленості після МурКур все ж залишилось. З іншого боку, навряд чи воно мотивує мене на повторне і глибше вивчення містечка.
Будинок на ринковій площі:
Прохідна плодоконсервного заводу: