У березні 2020 року у зв’язку із введенням локдауна «Укрзалізниця» повністю зупинила пасажирський рух всіх поїздів, відновлення якого почалося лише в перших числах червня. Проте повернення частини рейсів довелося чекати місяці, а деякі особливо невигідні для себе маршрути вони взагалі «загубили», особливо приміські. У тому числі – на всіх трьох пасажирських вузькоколійках. Лише з 14 жовтня і поки на два місяці після півторарічної перерви нарешті рушили поїзди на лінії Гайворон – Рудниця.

Весь цей час мешканці немалої кількості населених пунктів залишаються без важливого транспорту, а життя самих вузькоколійок підтримується лише місцевими громадами, що піднімають шум при кожній спробі демонтажу (а таке трапляється регулярно) і пробують проводити тематичні заходи, як GOODoK_FEST в травні 2021 року у Гайвороні.

1. А в липні із Гайворона визріла навіть повноцінна поїздка, в Бершадь і назад. На цій вузькоколійці я встиг покататися на регулярному рейсі, але тут все ж трохи інше, заточене під туристів і з можливістю подивитися й помацати все що хочеш без підозрілих поглядів із боку залізничників. А найголовніше, що состав мав тягнути не звичний рутинний тепловоз, а паровоз. Справжній, трясця, робочий 70-річний паровоз! Ще й вузькоколійний. Пропустити таке було ніяк не можна.

( Читати і дивитись далі )

Гайворон – найсхідніше місто Поділля і водночас найзахідніше у Кіровоградській області та найбільш віддалене від обласного центру (230 км до Кропивницького, на секундочку, це автобусом годин п’ять!). Якщо пересічні громадяни і чули про це місто, то найпевніше, у контексті вузькоколійної залізниці, що проходить через нього. А сам Гайворон залишається у тіні й абсолютній невідомості.

Що ж, настав час трошки підняти цю завісу таємничості, тим більше, Гайворон виявився надзвичайно своєрідним і цікавим навіть без великої кількості пам’яток. І навіть без урахування тієї ж вузькоколійки, про яку буде написано окремо.

І взагалі, хіба може місто на березі Південного Бугу бути поганим?

( Читати і дивитись далі )