Весняний сумбурний Київ, ч. 2. Зліплене, намальоване і квітуче

[v1snyk]

Окремо після відвідування Києва хотілось би розповісти про його скульптури і стріт-арт. Почну з самісінького центру.



Україна дивиться в ЄС, себто десь на 25 років поперед себе.


Тут усе так чи інакше пов’язане з останньою революцією.


Звертаю з гамірного Хрещатика на тиху і акуратну вулицю Городецького. Зустрічаю такого мураху.


Площа Івана Франка. Пам’ятник актору Миколі Яковченку у сценічному образі.


За його спиною саме активно цвіла сакура.


Жабка.


І на цій же площі – пам’ятник іще одному актору, Гнату Юра в образі солдата Швейка. На свою ганьбу, у мене доволі смутне уявлення про них обох.


Один із сусідніх будинків охороняють дуже цицькасті дракончики.


«Скованные одной цепью»?


Венеціанський острів. Коли одразу розумієш, що сьогодні тобі пощастить:)


Окрім живих котиків, тут ще є багато намальованих.




Пішохідний перехід під Європейською площею став зосередженням найрізноманітніших вуличних картин.




На жаль, мій фотик не завжди може у напівтемряві.






Будка понад набережною.


Дуже цінна думка, як на мене.


Окремо заслуговують уваги київські мурали – великі, на всю стіну будинку картини (є і наше рідне слово для них – стінопис), котрих останнім часом з’являється все більше, так що навіть карту в Інтернеті завели. Я не ходив цілеспрямовано по карті, бо це зайняло б забагато часу, а фотографував тільки те, що зустрічав випадково. Та навіть так фотографій вийшло настільки багато, що не всі влізли у звіт.

Ось цей знаходиться поруч з Контрактовою площею.


На Андріївському узвозі.


Хвилинка соціальної реклами.


Так я забрів на Пейзажну алею. Раз уже вище була сакура, то ось їй до компанії магнолія.


Мозаїка там же.


Пейзажна алея – справжня знахідка для усяких наркоманів і інших поціновувачів сучасного мистецтва.

Наша відповідь пісяючому хлопчику.


Усякі милі створіння.




Одне з численних місцевих янголяток явно подивилось фільм «Дзвінок».


На закоулках алеї.




Покидаю Пейзажну алею і рухаюсь у напрямку вулиці Олеся Гончара.




Трошки національної тематики.


Птах, що вирвався з клітки.


А це не намальоване фарбами, а мозаїка. Навіть не знаю, що складніше.


Виходжу на вулицю Стрілецьку, де концентрація усякого такого особливо висока.




У небі літають казкові створіння та предмети.


У тому ж дворику є і скульптури. Балерина, наприклад.


І інші статуї із вторсировини.


Там же.




Стінка внизу останньої фотки заслуговує на окремий пост:)


Один з найвідоміших стінописів Києва.


Повертаю у бік Золотих Воріт. Незвична лавка.


У Золото-Ворітському сквері є пам’ятник Пантюші – як виявилось, коту, який справді існував і був талісманом одного з місцевих кафе. А я думав (і не тільки я), що то Кіт-Бегемот.


Іще один котик, із одноразових виделок. Має бути і третій, але я його не знайшов.


Мадама з фотоапаратом біля палацу «Україна».


І наостанок – так званий «Глобус Києва». Як розумієте, це далеко не все цікаве, що є у нашій столиці, та вже був час чимчикувати на вокзал.


Фото зроблені 16-17 квітня 2016.