![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
Entry tags:
Маленькі Великі Межирічі
Від Рівного сюди 50 кілометрів і десь одна година в дорозі. Великі Межирічі лежать трохи осторонь основної траси, хоч і не дуже далеко, тому автобуси ходять часто. Можливо, по інерції від колись міського статусу цього села, відомого з 1544 року. Міста, певно, невеликого і в кращі часи, бо не отримало навіть Магдебурзького права, яке колись роздавали всім, кому не лінь. Зате мало замок, від якого нічого не лишилося, і кілька інших пам’яток, які досі є, причому в досить солідній кількості, заради якої можна сюди їхати.
1. Із Великих Межирічів у мене розпочався дводенний виїзд на Рівненщину на початку червня. З більш ніж річним запізненням, бо малював собі цей маршрут на весну-2020, а воно он як вийшло. Огляд села хотів почати з палацу. Хоча вистрибнув з автобуса трохи не там, самому собі це можна було пробачити за вид, що відкривався у тій точці з дороги:
2. Здалеку видно дерев’яну Петропавлівську церкву (1848), яку ультразумом роздивлятися простіше, ніж зблизька, як потім виявиться.
3. Та все ж про палац. Будували його приблизно на місці замку, ймовірно, з тих же будматеріалів. Ці споруди розійшлися в часі на віки: замок заклали Корецькі на початку 16 ст., а палац розпочав будувати Ян Казімеж Стецький у 1773 році, а саме село ніби як банально виграв у карти.
4. Сподіваюсь, мешканці цього гнізда встигли вирости й полетіти, перш ніж воно опинилося на землі.
5. Палац у стилі пізнього класицизму приписують архітектору Доменіко Мерліні, як і чимось схожі споруди у Вороновиці та Маліївцях. З радянських часів і донині тут школа-інтернат, причому будівля палацу явно не використовується, але видно, що її намагаються потроху ремонтувати.
6. Обабіч він оточений флігелями, з якими з’єднаний напівкруглими галереями:
7. Вид із двору куди симпатичніший.
8. І є трохи збережених деталей, а всередині має бути ціла ліпнина в інтер’єрі, хоч я її й не побачив.
9.
10. У стихійній зеленій зоні навкруги прослідковуються залишки ландшафтного парку.
11. Садиба зображена і на найближчій зупинці.
12. Другою домінантою села є костьол Святого Антонія (1702-25). Найвища його споруда, видна практична звідусіль, і вражаюче велична навіть у покинутому стані – католиків або зовсім нема, або лишились одиниці, не здатні доглянути таку громадину.
13. Костьол з’явився пізніше за замок, стараннями уже Любомирських, бо ж Корецькі були православними.
14. Двері зачинені, хоча там десь ззаду можна зайти чи залізти, як я прочитав пізніше, але на місці не додумався.
15. Та на всеосяжну пустоту всередині можна заглянути і об’єктивом у щілину під дверима.
16. 50 відтінків межиріцького транспорту:
17. Від костьолу пішов далі на захід, до річки, попутно знайшовши ще пару хороших ракурсів:
18.
19. Але взагалі шукав там не їх, а млин, позначений на Вікімапії. Із усіх тамтешніх споруд найбільше на млин схожа ця масивна дерев’яна хата, хоч вона й не на березі річки, а заглянути у вікна для певності не було як.
20.
21. При поверненні в центр побачив ще раз палац, цього разу здалеку. Досі добре прослідковується задумка архітекторів, як він розкривався перед прибуваючими основною в ті часи дорогою.
22.
23. Трохи наївного сільського маркетингу:
24.
25. На головній вулиці села якраз планувався ремонт, на честь чого здерли весь асфальт, віддавши її тимчасово на відкуп бричкам. Їх і фотографував принагідно, а взагалі тут чи не найбільша концентрація цього транспорту, що будь-коли бачив. Ох уже це 21 століття в глибинці…
26.
27. Сучасна церква примітна хіба що мозаїчним декором під куполами.
28.
29. Чимало таких раритетів, що доживають віку:
30. Так нарешті дійшов до дерев’яної церкви, яку бачив здалеку ще на початку. Від входу вона якраз проти сонця.
31. У будиночку в дворі якраз були дві бабці-служительки, і навіщо мене смикнуло спитати в них дозвіл на фото? При відсутньому священнику вони намертво мені заборонили знімати її навіть ззовні, мотивуючи тим, що я у вікна якось загляну, а потім у них щось там крадуть. Всяка дія народжує протидію, тому натомість здійснив рейд околичними вулицями і все одно знайшов кращий ракурс.
32. Поки бігав, бабці закрили хатинку й десь здиміли. Тому все ж зайшов у двір і зробив фото з тієї точки, що хотів спочатку, відчуваючи себе, однак, дрібним злодюжкою. Церква з будь-якого боку гарна, хоча по суті нині й не церква, а дерев’яний сарай з позолоченими брязкальцями, заради яких її служителі трохи забули, навіщо це все взагалі є…
33. На виїзді з Великих Межирічів по ліву руку буде пагорб з колишнім єврейським цвинтарем, де нині тільки один пам’ятник. Ще перед Другою Світовою євреїв у селі було близько 3 тис. (зараз усе населення села – 2 тисячі), але нацисти послідовно знищили їх майже всіх у 1941-42 роках.
34. Пагорб є хорошим оглядовим майданчиком на село.
35. А це вже вид з дороги:
36. У тому числі на добре знайомий костьол і річку, яка типово для Волині дуже мальовнича.
37.
38. Межирічі закінчуються руїнами сушильного заводу та квітучими лугами.
39.
40. Два кілометри по дорозі, і починається наступне село, Світанок. Воно також має дерев’яну церкву, тільки вже не єпархіальну, як попередня, а старішу – 18 століття і типово волинську з виду. Тут у дворі крутилося ще більше людей, вдруге вступити в полеміку не хотілося, тому обмежився фото з воріт і через паркан. Майже одразу за церквою знаходиться зупинка, де вже кучкувалася пристойна кількість людей. Що точно означало, до траси можна буде під’їхати автобусом.
41.
1. Із Великих Межирічів у мене розпочався дводенний виїзд на Рівненщину на початку червня. З більш ніж річним запізненням, бо малював собі цей маршрут на весну-2020, а воно он як вийшло. Огляд села хотів почати з палацу. Хоча вистрибнув з автобуса трохи не там, самому собі це можна було пробачити за вид, що відкривався у тій точці з дороги:
2. Здалеку видно дерев’яну Петропавлівську церкву (1848), яку ультразумом роздивлятися простіше, ніж зблизька, як потім виявиться.
3. Та все ж про палац. Будували його приблизно на місці замку, ймовірно, з тих же будматеріалів. Ці споруди розійшлися в часі на віки: замок заклали Корецькі на початку 16 ст., а палац розпочав будувати Ян Казімеж Стецький у 1773 році, а саме село ніби як банально виграв у карти.
4. Сподіваюсь, мешканці цього гнізда встигли вирости й полетіти, перш ніж воно опинилося на землі.
5. Палац у стилі пізнього класицизму приписують архітектору Доменіко Мерліні, як і чимось схожі споруди у Вороновиці та Маліївцях. З радянських часів і донині тут школа-інтернат, причому будівля палацу явно не використовується, але видно, що її намагаються потроху ремонтувати.
6. Обабіч він оточений флігелями, з якими з’єднаний напівкруглими галереями:
7. Вид із двору куди симпатичніший.
8. І є трохи збережених деталей, а всередині має бути ціла ліпнина в інтер’єрі, хоч я її й не побачив.
9.
10. У стихійній зеленій зоні навкруги прослідковуються залишки ландшафтного парку.
11. Садиба зображена і на найближчій зупинці.
12. Другою домінантою села є костьол Святого Антонія (1702-25). Найвища його споруда, видна практична звідусіль, і вражаюче велична навіть у покинутому стані – католиків або зовсім нема, або лишились одиниці, не здатні доглянути таку громадину.
13. Костьол з’явився пізніше за замок, стараннями уже Любомирських, бо ж Корецькі були православними.
14. Двері зачинені, хоча там десь ззаду можна зайти чи залізти, як я прочитав пізніше, але на місці не додумався.
15. Та на всеосяжну пустоту всередині можна заглянути і об’єктивом у щілину під дверима.
16. 50 відтінків межиріцького транспорту:
17. Від костьолу пішов далі на захід, до річки, попутно знайшовши ще пару хороших ракурсів:
18.
19. Але взагалі шукав там не їх, а млин, позначений на Вікімапії. Із усіх тамтешніх споруд найбільше на млин схожа ця масивна дерев’яна хата, хоч вона й не на березі річки, а заглянути у вікна для певності не було як.
20.
21. При поверненні в центр побачив ще раз палац, цього разу здалеку. Досі добре прослідковується задумка архітекторів, як він розкривався перед прибуваючими основною в ті часи дорогою.
22.
23. Трохи наївного сільського маркетингу:
24.
25. На головній вулиці села якраз планувався ремонт, на честь чого здерли весь асфальт, віддавши її тимчасово на відкуп бричкам. Їх і фотографував принагідно, а взагалі тут чи не найбільша концентрація цього транспорту, що будь-коли бачив. Ох уже це 21 століття в глибинці…
26.
27. Сучасна церква примітна хіба що мозаїчним декором під куполами.
28.
29. Чимало таких раритетів, що доживають віку:
30. Так нарешті дійшов до дерев’яної церкви, яку бачив здалеку ще на початку. Від входу вона якраз проти сонця.
31. У будиночку в дворі якраз були дві бабці-служительки, і навіщо мене смикнуло спитати в них дозвіл на фото? При відсутньому священнику вони намертво мені заборонили знімати її навіть ззовні, мотивуючи тим, що я у вікна якось загляну, а потім у них щось там крадуть. Всяка дія народжує протидію, тому натомість здійснив рейд околичними вулицями і все одно знайшов кращий ракурс.
32. Поки бігав, бабці закрили хатинку й десь здиміли. Тому все ж зайшов у двір і зробив фото з тієї точки, що хотів спочатку, відчуваючи себе, однак, дрібним злодюжкою. Церква з будь-якого боку гарна, хоча по суті нині й не церква, а дерев’яний сарай з позолоченими брязкальцями, заради яких її служителі трохи забули, навіщо це все взагалі є…
33. На виїзді з Великих Межирічів по ліву руку буде пагорб з колишнім єврейським цвинтарем, де нині тільки один пам’ятник. Ще перед Другою Світовою євреїв у селі було близько 3 тис. (зараз усе населення села – 2 тисячі), але нацисти послідовно знищили їх майже всіх у 1941-42 роках.
34. Пагорб є хорошим оглядовим майданчиком на село.
35. А це вже вид з дороги:
36. У тому числі на добре знайомий костьол і річку, яка типово для Волині дуже мальовнича.
37.
38. Межирічі закінчуються руїнами сушильного заводу та квітучими лугами.
39.
40. Два кілометри по дорозі, і починається наступне село, Світанок. Воно також має дерев’яну церкву, тільки вже не єпархіальну, як попередня, а старішу – 18 століття і типово волинську з виду. Тут у дворі крутилося ще більше людей, вдруге вступити в полеміку не хотілося, тому обмежився фото з воріт і через паркан. Майже одразу за церквою знаходиться зупинка, де вже кучкувалася пристойна кількість людей. Що точно означало, до траси можна буде під’їхати автобусом.
41.
no subject
no subject
no subject
no subject
no subject
no subject
no subject
no subject