![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
Entry tags:
Бішкек, частина 1. Люди й базари
По прибутті в аеропорт нової для себе країни, найчастіше спочатку їдеш у її столицю – так уже історично склалося, що саме вона найближче. Тому в Киргизії перше, що побачить прибулець, будуть не фантастичні гори та ущелини, а Бішкек – місто-базар та головна понаїхаловка, населення якої за роки незалежності зросло ледь не вдвічі, від 620 тисяч до мільйона.
Перший день після довгого перельоту пішов на адаптацію, але дещо побачити вдалося. А саме Ошський базар і площу Ала-Тоо, головну в місті. З неї і почнемо.
«Ала Тоо» можна дослівно перевести як пістряві або високі гори (а гугл каже просто «гори»). І цими словами киргизи називають Тянь-Шань (а не співзвучний Алтай, як можна подумати). На площі та навколо неї зосереджені знакові для країни об’єкти.
Манас – герой однойменного епосу, найбільшого і основного в самоусвідомленні киргизів. За легендою, він об’єднав їх і привів сюди, в тянь-шаньські гори та долини.
Флагшток головного прапору країни, як для Середньої Азії, дуже скромний, «усього» 45 метрів. На прапорі зображено тюндук – круглий отвір в даху юрти, куди уходив дим від вогнища.
За спиною Манаса – недавно відреставрований історичний музей. До ремонту в ньому найбільше виділяли інтер’єри, розписи на комуністичну тематику з суто азійським розмахом. Чи вижили вони, хтозна, всередину я не встиг.
Само собою площа раніше називалась Леніна із пам’ятником сабжу в центрі. Леніна прибрали, але не взагалі, а тільки на задвірки музею. Декомунізація по-киргизькі суто символічна, та й взагалі з їх дзвіниці СРСР видається інакшим, ніж для нас.
Наліво від Манаса (як стояти до нього лицем) розташовується місцевий Білий дім, у якому зараз засідає парламент (тут і далі фотки з безхмарного вечора і похмурого дня йтимуть трохи впереміжку, бо мимо площі я проходив двічі).
І це чи не єдина країна Середньої Азії, де владну будівлю можна знімати отак відкрито.
Саме її розлючений натовп брав штурмом під час місцевих майданів 2005 і 2010 років.
І якщо в перший раз усе пройшло мирно, то на другий мали місце і погроми, і розстріл натовпу, і випадки мародерства. У сутичках загинули 104 людини і через рік на їх честь поруч з’явився символічний пам’ятник.
Якщо ж повернутись до Манаса спиною, відкриється панорама основної частини площі Ала-Тоо. Зі сходу на захід її перетинає Чуйський проспект, одна з основних вулиць міста.
За симетричними будівлями з куполами видніється потужна сейсмостійка труба Бішкекської ТЕЦ. Насправді вона далеко, але із-за розмірів (висота 300 метрів, на секундочку!) її можна побачити чи не звідусіль.
Аркада будинку з куполами:
У будівлі по центру містяться всякі міністерства, управління та інспекції. Перед ним же стоїть і пам’ятник Чингізу Айтматову, найвідомішому киргизькому письменнику… але сфотографувати його зблизька я забув. Ну, зі мною буває.
Вцілому ж то чудове місце, з його квітами та фонтанами, і кількість людей на площі говорить сама за себе. Краса й ідилія, діти граються, сім’ї відпочивають та гуляють.
Фоткаються на тлі Манаса.
І тільки почесному караулу не позаздриш.
Мурал майже навпроти Білого дому:
Вечір на площі Ала-Тоо:
На цьому прощаємося з нею і переміщуємось на один з базарів.
Найбільший ринок у Бішкеку (та й не тільки в ньому, а у всій Середній Азії!) називається Дордой. Але більш колоритним та цікавим все ж є Ошський базар, що на кілометр-півтора західніше центру. Він теж гігантський, на ньому легко заблукати навіть на прилеглих до найбільших вулиць п’ятачках, а чого там тільки не продається…
Людей стає багато ще на підступах до ринку, і вони тут теж яскраві та колоритні.
Вкусняшки. Ці, найпевніше, привезені з Узбекистану. Щоб перевести ціни в гривні, треба ділити на 2,5, в долари – на 70 (по курсу на травень 2019):
У кочівників-киргизів навіть смаколики базуються на м’ясі та молоці. Білі кульки називаються курут, по суті висушений до неможливості сир. Досить специфічні, але з пивом піде.
А це просто хліб, наприклад. Та як апетитно виглядає:
Іменні лавки, одна з особливостей місцевого «маркетингу»:
Також є сувенірні ряди. Хоча ковпаки можуть купувати й місцеві мешканці, вони досі часто їх носять.
Такі повстяні килимки називаються «ширдак»:
Крім базару, ще хотілось би сказати пару слів про місцеву залізницю (тим більше, далі й приводів не буде). Киргизія – найменш залізнична пострадянська країна, яка не має навіть цілісної системи. Все її хазяйство представлене кількома апендиксами, що заходять із сусідніх країн.
Бішкек виступає більше у ролі винятку, тут аж два вокзали, звідки відправляється кілька внутрішніх дизелів та міжнародних поїздів, переважно в Росію. Основна станція – вокзал Бішкек-2.
Маючи трохи вільного часу, я вирвався на «старий» вокзал Бішкек-1, недалеко від Ошського ринку. Дуже симпатичний приклад ранньої радянської архітектури, ще й ексклюзив: навіть самі містяни здебільшого не підозрюють про його існування.
Пам’ятник залізничникам, що загинули в Другу Світову:
З рейковим транспортом у киргизів узагалі не склалося: метро й трамваїв теж немає. А от тролейбусних систем аж три, в містах Ош, Нарин, ну а в столиці найбільша.
Кілька кадрів на ходу:
Хотілось би згадати про ще два місця в столиці, але на фото їх показати не вдасться, тільки із супутникових знімків гугла.
Першим впадає у вічі радіальне Робоче містечко на південь від станції Бішкек-1. Цікава історія: створювали його ентузіасти з Чехословаччини у 20-ті роки минулого століття за популярною на той момент моделлю «ідеального» міста. Їх кооператив називався «Інтергельпо» («Взаємодопомога» на мові есперанто).
Але щось пішло не так, і цей район, за відгуками, зараз геть занедбаний.
Ці ж самі Інтергельпо заклали і парк з характерним плануванням (за Білим домом). Ми-то всі розуміємо, що то зірка… але спрямована вона вершечком на південь і тому на всіх супутникових знімках виглядає як адова пентаграма:)
…А над столичним хаосом та тиснявою здіймаються засніжені, байдужі, неживі й одвічні обеліски Тянь-Шаню. І стрімкий неконтрольований ріст Бішкеку та його передмість ще зовсім нескоро зможе затулити їх собою.
На тлі всього цього нечисленні російські церкви куди ясніше проясняють свій істинно азійський дух.
А ми покидаємо Бішкек і їдемо назустріч цим прекрасним горам. Але все одно ще раз повернемось у столицю, в останній день перед вильотом додому.
Перший день після довгого перельоту пішов на адаптацію, але дещо побачити вдалося. А саме Ошський базар і площу Ала-Тоо, головну в місті. З неї і почнемо.
«Ала Тоо» можна дослівно перевести як пістряві або високі гори (а гугл каже просто «гори»). І цими словами киргизи називають Тянь-Шань (а не співзвучний Алтай, як можна подумати). На площі та навколо неї зосереджені знакові для країни об’єкти.
Манас – герой однойменного епосу, найбільшого і основного в самоусвідомленні киргизів. За легендою, він об’єднав їх і привів сюди, в тянь-шаньські гори та долини.
Флагшток головного прапору країни, як для Середньої Азії, дуже скромний, «усього» 45 метрів. На прапорі зображено тюндук – круглий отвір в даху юрти, куди уходив дим від вогнища.
За спиною Манаса – недавно відреставрований історичний музей. До ремонту в ньому найбільше виділяли інтер’єри, розписи на комуністичну тематику з суто азійським розмахом. Чи вижили вони, хтозна, всередину я не встиг.
Само собою площа раніше називалась Леніна із пам’ятником сабжу в центрі. Леніна прибрали, але не взагалі, а тільки на задвірки музею. Декомунізація по-киргизькі суто символічна, та й взагалі з їх дзвіниці СРСР видається інакшим, ніж для нас.
Наліво від Манаса (як стояти до нього лицем) розташовується місцевий Білий дім, у якому зараз засідає парламент (тут і далі фотки з безхмарного вечора і похмурого дня йтимуть трохи впереміжку, бо мимо площі я проходив двічі).
І це чи не єдина країна Середньої Азії, де владну будівлю можна знімати отак відкрито.
Саме її розлючений натовп брав штурмом під час місцевих майданів 2005 і 2010 років.
І якщо в перший раз усе пройшло мирно, то на другий мали місце і погроми, і розстріл натовпу, і випадки мародерства. У сутичках загинули 104 людини і через рік на їх честь поруч з’явився символічний пам’ятник.
Якщо ж повернутись до Манаса спиною, відкриється панорама основної частини площі Ала-Тоо. Зі сходу на захід її перетинає Чуйський проспект, одна з основних вулиць міста.
За симетричними будівлями з куполами видніється потужна сейсмостійка труба Бішкекської ТЕЦ. Насправді вона далеко, але із-за розмірів (висота 300 метрів, на секундочку!) її можна побачити чи не звідусіль.
Аркада будинку з куполами:
У будівлі по центру містяться всякі міністерства, управління та інспекції. Перед ним же стоїть і пам’ятник Чингізу Айтматову, найвідомішому киргизькому письменнику… але сфотографувати його зблизька я забув. Ну, зі мною буває.
Вцілому ж то чудове місце, з його квітами та фонтанами, і кількість людей на площі говорить сама за себе. Краса й ідилія, діти граються, сім’ї відпочивають та гуляють.
Фоткаються на тлі Манаса.
І тільки почесному караулу не позаздриш.
Мурал майже навпроти Білого дому:
Вечір на площі Ала-Тоо:
На цьому прощаємося з нею і переміщуємось на один з базарів.
Найбільший ринок у Бішкеку (та й не тільки в ньому, а у всій Середній Азії!) називається Дордой. Але більш колоритним та цікавим все ж є Ошський базар, що на кілометр-півтора західніше центру. Він теж гігантський, на ньому легко заблукати навіть на прилеглих до найбільших вулиць п’ятачках, а чого там тільки не продається…
Людей стає багато ще на підступах до ринку, і вони тут теж яскраві та колоритні.
Вкусняшки. Ці, найпевніше, привезені з Узбекистану. Щоб перевести ціни в гривні, треба ділити на 2,5, в долари – на 70 (по курсу на травень 2019):
У кочівників-киргизів навіть смаколики базуються на м’ясі та молоці. Білі кульки називаються курут, по суті висушений до неможливості сир. Досить специфічні, але з пивом піде.
А це просто хліб, наприклад. Та як апетитно виглядає:
Іменні лавки, одна з особливостей місцевого «маркетингу»:
Також є сувенірні ряди. Хоча ковпаки можуть купувати й місцеві мешканці, вони досі часто їх носять.
Такі повстяні килимки називаються «ширдак»:
Крім базару, ще хотілось би сказати пару слів про місцеву залізницю (тим більше, далі й приводів не буде). Киргизія – найменш залізнична пострадянська країна, яка не має навіть цілісної системи. Все її хазяйство представлене кількома апендиксами, що заходять із сусідніх країн.
Бішкек виступає більше у ролі винятку, тут аж два вокзали, звідки відправляється кілька внутрішніх дизелів та міжнародних поїздів, переважно в Росію. Основна станція – вокзал Бішкек-2.
Маючи трохи вільного часу, я вирвався на «старий» вокзал Бішкек-1, недалеко від Ошського ринку. Дуже симпатичний приклад ранньої радянської архітектури, ще й ексклюзив: навіть самі містяни здебільшого не підозрюють про його існування.
Пам’ятник залізничникам, що загинули в Другу Світову:
З рейковим транспортом у киргизів узагалі не склалося: метро й трамваїв теж немає. А от тролейбусних систем аж три, в містах Ош, Нарин, ну а в столиці найбільша.
Кілька кадрів на ходу:
Хотілось би згадати про ще два місця в столиці, але на фото їх показати не вдасться, тільки із супутникових знімків гугла.
Першим впадає у вічі радіальне Робоче містечко на південь від станції Бішкек-1. Цікава історія: створювали його ентузіасти з Чехословаччини у 20-ті роки минулого століття за популярною на той момент моделлю «ідеального» міста. Їх кооператив називався «Інтергельпо» («Взаємодопомога» на мові есперанто).
Але щось пішло не так, і цей район, за відгуками, зараз геть занедбаний.
Ці ж самі Інтергельпо заклали і парк з характерним плануванням (за Білим домом). Ми-то всі розуміємо, що то зірка… але спрямована вона вершечком на південь і тому на всіх супутникових знімках виглядає як адова пентаграма:)
…А над столичним хаосом та тиснявою здіймаються засніжені, байдужі, неживі й одвічні обеліски Тянь-Шаню. І стрімкий неконтрольований ріст Бішкеку та його передмість ще зовсім нескоро зможе затулити їх собою.
На тлі всього цього нечисленні російські церкви куди ясніше проясняють свій істинно азійський дух.
А ми покидаємо Бішкек і їдемо назустріч цим прекрасним горам. Але все одно ще раз повернемось у столицю, в останній день перед вильотом додому.
no subject
no subject
no subject
no subject
no subject
no subject
no subject
no subject
no subject
не питав, але думаю, все продається, там потік людей дуже великий.