![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
Entry tags:
Криворізькі скелі
Здавалося б, Кривий Ріг, лісостеп, рівнини… І раптом – повноцінні, до 28 м заввишки, скелі. Та ще й понад річкою, то ж мальовничі краєвиди і природа додаються. Якщо це і не найгарніша локація міста, то дуже близького до того.
Колись рудник і район на північ від скель отримали «народну назву» ім. МОДРу (міжнародна організація допомоги революціонерам), від них вона перекинулось і на самі скелі. Тому здебільшого місцеві називають їх просто «МОПР», не особо здогадуючись, що то означає.
МОПР-МОДР знаходиться у Центрально-Міському районі, але нехай назва не вводить в оману, бо у ньому трапляється така глушина, що треба ще пошукати. Власне, селище навпроти скель (Нижня Антонівка або район цегляного заводу) – переважно приватний сектор, до якого їхати довго і нудно. Трапляється і історія, як от пам’ятник жертвам концтабору №338, що був тут недалеко.
Ну а до скель, то треба перейти понтонний місток через Інгулець.
Народ катається, відпочиває, але загалом людей небагато.
І власне за чим їхали:
Це геологічна пам’ятка загальнодержавного значення. Пласти складаються з залізної руди, кварциту і сланців (підозрюю, геологи обматюкають мене за таке визначення, та нехай).
Залізну руду з цих нашарувань добували ще скіфи і уличі. Зараз, на щастя, не добувають. Хоча у випадку чого, кого зупинить, що тут річка, пам’ятка природи і інші дрібниці.
Інгулець на МОДРі шикарний.
У селищі на тій стороні серед приватних хаток виділяється одна п’ятиповерхівка.
Птиці домашній тут незвично вільно:
Посухостійкі рослини тримаються ледь не на голій руді.
Дика мальва у розсипі пустої породи:
Живність.
Інгулецькі жаби мають просто таки царські розміри:
Із верхів’їв витікають пару струмочків.
І ще багато-багато фоток скель, без зайвих коментарів:
Печерка, мені здається, рукотворна.
Місцями гряду перетинає кілька балок, спрямованих у річку:
Характерного виду, майже вертикальна скеля Мала Орлинка.
Місце популярне для весільних фотосесій, точніше, одне узвишшя, де вони всю дорогу кучкуються. А з протилежної сторони наїжачилися в небо труби криворізьких заводів.
Чого не зробиш заради гарного кадру:)
Та і прогрес не стоїть на місці.
Далі річка різко повертає наліво, нам туди:
Із-за скель з певних ракурсів проглядають куполи православної церкви.
За річковим вигином краса закінчується, поступаючись місцем масі дачних товариств: Ластівка, Україна, Весела Дача. За ними можна перейти іще одним понтонним містком у селище Антонівка, де також ходять маршрутки.
Цікаво, що у мої перші відвідини МОДРу ми цей міст знайшли спонтанно легко, а на другий раз заблукали і зрештою вимушені були вертатись назад.
Зате на зворотньому шляху можна було ще від душі надивитись на Інгулець, який із цього ракурсу найгарніший:
А на горизонті так само коптіли у небо труби й заводи, нагадуючи нам, що насправді ми знаходимось у великому промисловому місті.
Колись рудник і район на північ від скель отримали «народну назву» ім. МОДРу (міжнародна організація допомоги революціонерам), від них вона перекинулось і на самі скелі. Тому здебільшого місцеві називають їх просто «МОПР», не особо здогадуючись, що то означає.
МОПР-МОДР знаходиться у Центрально-Міському районі, але нехай назва не вводить в оману, бо у ньому трапляється така глушина, що треба ще пошукати. Власне, селище навпроти скель (Нижня Антонівка або район цегляного заводу) – переважно приватний сектор, до якого їхати довго і нудно. Трапляється і історія, як от пам’ятник жертвам концтабору №338, що був тут недалеко.
Ну а до скель, то треба перейти понтонний місток через Інгулець.
Народ катається, відпочиває, але загалом людей небагато.
І власне за чим їхали:
Це геологічна пам’ятка загальнодержавного значення. Пласти складаються з залізної руди, кварциту і сланців (підозрюю, геологи обматюкають мене за таке визначення, та нехай).
Залізну руду з цих нашарувань добували ще скіфи і уличі. Зараз, на щастя, не добувають. Хоча у випадку чого, кого зупинить, що тут річка, пам’ятка природи і інші дрібниці.
Інгулець на МОДРі шикарний.
У селищі на тій стороні серед приватних хаток виділяється одна п’ятиповерхівка.
Птиці домашній тут незвично вільно:
Посухостійкі рослини тримаються ледь не на голій руді.
Дика мальва у розсипі пустої породи:
Живність.
Інгулецькі жаби мають просто таки царські розміри:
Із верхів’їв витікають пару струмочків.
І ще багато-багато фоток скель, без зайвих коментарів:
Печерка, мені здається, рукотворна.
Місцями гряду перетинає кілька балок, спрямованих у річку:
Характерного виду, майже вертикальна скеля Мала Орлинка.
Місце популярне для весільних фотосесій, точніше, одне узвишшя, де вони всю дорогу кучкуються. А з протилежної сторони наїжачилися в небо труби криворізьких заводів.
Чого не зробиш заради гарного кадру:)
Та і прогрес не стоїть на місці.
Далі річка різко повертає наліво, нам туди:
Із-за скель з певних ракурсів проглядають куполи православної церкви.
За річковим вигином краса закінчується, поступаючись місцем масі дачних товариств: Ластівка, Україна, Весела Дача. За ними можна перейти іще одним понтонним містком у селище Антонівка, де також ходять маршрутки.
Цікаво, що у мої перші відвідини МОДРу ми цей міст знайшли спонтанно легко, а на другий раз заблукали і зрештою вимушені були вертатись назад.
Зате на зворотньому шляху можна було ще від душі надивитись на Інгулець, який із цього ракурсу найгарніший:
А на горизонті так само коптіли у небо труби й заводи, нагадуючи нам, що насправді ми знаходимось у великому промисловому місті.
no subject
no subject
no subject
Щоправда, він мене більше цікавить, як величезне місто-промзона, поєднання цього всього.
no subject
no subject