![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
Entry tags:
Умираюча краса Новомиргорода
Дві пересадки між трьома різними видами транспорту, і я в Новомиргороді – історичному подвійному містечку на півночі Кіровоградщини.
Подвійному, тому що у 1959 році до нього приєднали сусідній Златопіль, що тоді ще відносився до Черкаської області. Колишні два окремі міста, а тепер – райони одного, усе рівно розділені річкою і чималою відстанню. Від автостанції у Златополі до центру Новомиргорода добрих 3 км, тому тут діють 2 маршрути громадського транспорту, що не так вже й типово для 11-тисячного міста.
Маршрутка №2 за своїм станом нагадала про жахіття на зорі цього транспорту у 90-х роках, але довезла куди треба. Проте мене все одно відділяло ще хвилин 10 бадьорого ходу від найбільш вражаючої будівлі міста – лікарні.
Вона веде свою історію з 1913 року. Дивлячись фото перед поїздкою, думав було, що діюча, але виявилась закинутою.
Теорія розбитих вікон наглядно.
Яку красу, виявляється, можна зробити із звичайної цегли.
Ґанок.
Із вирваними з живцем дротами…
Меморіальна дошка.
Сусідній будиночок лікаря, виконаний у тому ж стилі, займає податкова, тому він ще «живий».
На задньому дворі збереглось кілька господарських споруд.
Гаражі із датою будівництва під дахом.
Узагалі ця частина міста – ледь не суцільний депреснячок.
Проте це же далеко не околиця. Від лікарні заглиблююсь ще далі, у мікрорайон Софіївка, колишнє село. Тут, майже в кінці Іллінської вулиці знаходиться Іллінська ж таки церква – найстаріша пам’ятка архітектури і храм області.
Перехідного між класицизмом та бароко стилю, хрестоподібна у плані. Збудована у 1786 році.
Дзвони відносно недавні.
Під церквою поважно та неспішно прогулювався бузько.
Райончик майже весь складається з приватного сектору. Ілліча з будинку культури віддерли, а от силует лишився.
Цікаве оформлення військового меморіалу.
Вертаюсь у центр. Площа позбавлена красивої архітектури, але чиста і охайна.
Вулиці потихеньку міняють назви. Є ось такі інформаційні таблички.
Назад у Златопіль я пішов пішки, щоправда, дорогою нічого цікавого не побачив. Вид на колишнє місто.
Від Новомиргорода його відділяє річка Велика Вись, майже повністю задушена очеретом.
У Златополі, традиційно єврейському містечку, майже нічого од євреїв не лишилось. Ось така будівля у стані напівруїни, ще десь є кладовище.
Недалеко від автостанції знаходиться вражаючого виду споруда колишньої чоловічої гімназії 1891 року.
Донедавна тут квартирувався ліцей, який виїхав у новий будинок по сусідству. З тих пір гімназія стрімко руйнується, а її можливе відновлення традиційно упирається в відсутність коштів.
Споруда еклектична, несиметрична. З західної сторони має вежу.
І ця краса не має навіть статусу пам’ятки архітектури державного значення.
Напівкруглий виступ за вежею.
Зовнішній декор гімназії ще досі чудово збережений і чекає на можливий порятунок…
Єдина у Златополі церква – Миколаївська, 1809 року (за ін. даними – друга половина 19 ст.)
У церковному дворі є старовинні поховання.
Цікавий будинок аптеки навпроти автостанції.
Подвійному, тому що у 1959 році до нього приєднали сусідній Златопіль, що тоді ще відносився до Черкаської області. Колишні два окремі міста, а тепер – райони одного, усе рівно розділені річкою і чималою відстанню. Від автостанції у Златополі до центру Новомиргорода добрих 3 км, тому тут діють 2 маршрути громадського транспорту, що не так вже й типово для 11-тисячного міста.
Маршрутка №2 за своїм станом нагадала про жахіття на зорі цього транспорту у 90-х роках, але довезла куди треба. Проте мене все одно відділяло ще хвилин 10 бадьорого ходу від найбільш вражаючої будівлі міста – лікарні.
Вона веде свою історію з 1913 року. Дивлячись фото перед поїздкою, думав було, що діюча, але виявилась закинутою.
Теорія розбитих вікон наглядно.
Яку красу, виявляється, можна зробити із звичайної цегли.
Ґанок.
Із вирваними з живцем дротами…
Меморіальна дошка.
Сусідній будиночок лікаря, виконаний у тому ж стилі, займає податкова, тому він ще «живий».
На задньому дворі збереглось кілька господарських споруд.
Гаражі із датою будівництва під дахом.
Узагалі ця частина міста – ледь не суцільний депреснячок.
Проте це же далеко не околиця. Від лікарні заглиблююсь ще далі, у мікрорайон Софіївка, колишнє село. Тут, майже в кінці Іллінської вулиці знаходиться Іллінська ж таки церква – найстаріша пам’ятка архітектури і храм області.
Перехідного між класицизмом та бароко стилю, хрестоподібна у плані. Збудована у 1786 році.
Дзвони відносно недавні.
Під церквою поважно та неспішно прогулювався бузько.
Райончик майже весь складається з приватного сектору. Ілліча з будинку культури віддерли, а от силует лишився.
Цікаве оформлення військового меморіалу.
Вертаюсь у центр. Площа позбавлена красивої архітектури, але чиста і охайна.
Вулиці потихеньку міняють назви. Є ось такі інформаційні таблички.
Назад у Златопіль я пішов пішки, щоправда, дорогою нічого цікавого не побачив. Вид на колишнє місто.
Від Новомиргорода його відділяє річка Велика Вись, майже повністю задушена очеретом.
У Златополі, традиційно єврейському містечку, майже нічого од євреїв не лишилось. Ось така будівля у стані напівруїни, ще десь є кладовище.
Недалеко від автостанції знаходиться вражаючого виду споруда колишньої чоловічої гімназії 1891 року.
Донедавна тут квартирувався ліцей, який виїхав у новий будинок по сусідству. З тих пір гімназія стрімко руйнується, а її можливе відновлення традиційно упирається в відсутність коштів.
Споруда еклектична, несиметрична. З західної сторони має вежу.
І ця краса не має навіть статусу пам’ятки архітектури державного значення.
Напівкруглий виступ за вежею.
Зовнішній декор гімназії ще досі чудово збережений і чекає на можливий порятунок…
Єдина у Златополі церква – Миколаївська, 1809 року (за ін. даними – друга половина 19 ст.)
У церковному дворі є старовинні поховання.
Цікавий будинок аптеки навпроти автостанції.
no subject
no subject
no subject
no subject
no subject
no subject
Про це колись вичитав у Дніпровському архіві .
Можливо ці будівлі колись тим закладам слугували чи у них щось з них розташовувалось ...?