жоден текст не можу дописати до кінця.
подруга приїхала з латвії, я жартую, що вона привезла з собою ризьку погоду: прохолоду та дощі.
ми довго не бачилися, обережно знаходимо спільні теми, ще більш обережно торкаємося у розмові чогось глибшого. мені спокійно і добре поряд з нею, і я довіряю цьому відчуттю.
подруга шокована нічними атаками шахедів. але, здається, її сильно вразило, якими порожніми стали сумські вулиці. місто наче вимирає, хоча я про це намагаюся не замислюватися. ми купуємо у кавовому автоматі шоколад і чай, повільно йдемо до озера – мерзнути та дивитися на зорі.
"ніде не бачила такого неба, як тут", каже вона.
я проводжаю подругу додому, і зізнаюся, що планую переїхати. вона розуміє мене: "треба жити, а не виживати". останнє слово ми вимовляємо одночасно.
хоча небо тут справді особливе.

цей день для мене завжди був наче фінальним акордом у безтурботній та сонячній пісні. ми з родиною їздили копати картоплю, а потім, вже повернувшись у місто, йшли гуляти: фонтани, кола і салюти, що барвисто розквітають у вечірньому небі.
тепер я прокидаюся вночі, бо шахеди з диким виттям пролітають над дахом будинку. рахую вибухи, і після пʼятого припиняю. серце бʼється так сильно – хіба мені страшно? я мала б вже звикнути. але тіло встигає відреагувати раніше, ніж свідомість. глибоко дихаю і намагаюся заснути.
"всі в укриття, місто під атакою шахедів", інформує телеграм-канал. вибухи, ще вибухи, поки пʼю каву, поки пишу повідомлення подрузі, поки слухаю музику, поки роблю домашні справи.
поки шукаю потрібну музику та потрібні слова.
такі прості, буденні речі були б неможливими без тих людей, хто щохвилини захищає незалежність нашої держави, нашого міста і багатьох інших міст. хто залишив свою сімʼю, карʼєру, мрії, дім, хто віддав усе – і досі робить неможливе.
світло блимає після вибуху, але я встигла зарядити ноут. встигла заварити чай, якщо електрика все ж зникне.
після зустрічі з подругою я їду додому у тролейбусі і вдивляюся у обличчя сумʼян: втомлені, щелепи міцно стиснуті, ще одна майже безсонна ніч попереду. всі ми знаємо, що у ворога наші свята викликають злість, а значить, посилення терору.
трасуючі кулі та спалахи роботи ппо – тепер замість салютів. але мирні, спокійні ранки ще будуть, і я у це вірю.
підтримуйте сили оборони.