Вічна мряка джунглів Коста-Рики
Feb. 8th, 2022 07:24 pm![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
v1snykКоста-Рика зустріла нас дощами, які найперше і мали би відповідати уявленню про субекваторіальний клімат та те, що у світі зветься rainforest. У її виправдання можна сказати, що така невелика країна містить у собі одразу кілька кліматичних зон, і на тихоокеанському узбережжі в той же час було спекотно й сухо, та і в грудні взагалі несезон для опадів… але цього року якось вони затримались. Так чи інакше, часу на очікування іншої погоди у нас не було.
2. Урбаністика цієї країни пройшла мимо нас, майже весь час витратили на споглядання місцевої природи. Лише мельком із вікна побачили місто Алахуела, що прилягає до головного аеропорту країни, там же обміняли гроші, які заслуговують окремої згадки. Костариканські колони яскраві, наче іграшкові та із зображенням тварин. Відповідно до свого «несправжнього» виду і коштують дешево, 1000 колонів ≈ 43 гривні на той момент. Зате ціни в країні цілком дорослі, на продукти харчування десь вдвічі більші, ніж у нас.
3. Із сонячних передмість столиці невдовзі ми піднялися в дощові й прохолодні гори. Для розминки сходили на Catarata del Toro (що можна перекласти як «водоспад Бика»).
4. А ось і він:
5. Лило з неба в цей час також неслабо, але водоспаду то не завада. 82-метровий красень таким чином спадає просто з туману.
6. І утворює озерце, в якому в ліпших умовах і скупатися можна теоретично.
7. Власне, зважаючи на вологість, вода стікала звідусіль:
8.
9. Ну і просто дорогою до водоспаду все виглядає не менш красиво, навіть у тумані. Точніше – особливо в тумані. Джунглі – то, звісно, різновид пекла, але ж наскільки заворожуючий:
10.
11.
12. А коло пропускного пункту на початку трекінгу порадували своєю присутністю колібрі, яких тут приманюють сиропом на радість туристам.
13. Дивовижно прудкі й магнетичні створіння, які своєю присутністю залишили одне з найкращих вражень про Коста-Рику.
14.
15. А цей товариш сидів поруч незворушно, й довгий час – майже непомітно. Ще б пак, із таким природнім маскуванням. Точніше, якщо я правильно нагуглив, то це все ж дівчинка, самка зеленого медоноса.
Перші дві ночі в країні ми базувалися у туристичному містечку Ла Фортуна, прилеглому до вулкану Ареналь та однойменного національного парку (на додачу, процентів 90 готелів в окрузі містять у назві слово «Ареналь», що трохи ускладнювало пошук потрібного). Вулкан діючий, але на відміну від доступного гватемальського Фуего майже завжди схований у хмарах.
16. Нетипово для себе, у Ла Фортуні за два вечори й два ранки я зробив аж одне фото, у дворі того самого готелю, на диво затишного, незважаючи на розташування в центрі міста.
17. Якби не зміщення сезону дощів, наступного дня ми пішли би на інший вулкан, Поас, із дуже гарним озерцем у кратері, а так доводилося обходитись тим що ближче й простіше. Наприклад, національним парком, де можна подивитися на лінивців, і то було тупо розчарування.
Зараз скажу нехорошу річ, але якби взяти цю тварюку за шкірку й принести мені під носа, це я би назвав – подивитися на лінивця. На нас же чекали ледь помітні високо в кронах дерев мокрі клубки сірої шерсті. У сучасних костариканців цілком європейська ментальність у плані ставлення до дикої природи, тому в парку потрібно не шуміти, ні в якому разі не чіпати жодну живність і т. д. – лише роздивлятися в кронах дерев мокрі нерухомі клубки шерсті через ультразум чи підзорну трубу, яку тягав за собою на диво балакучий гід.
18. Зелень проте і тут чудова:
19.
20.
21. Так ростуть кокоси.
22. І банани.
23. А як щодо рожевих бананів? Та будь ласка:
24.
25.
26. Гід сказав, що вони неїстівні, підозрюю, просто щоб ми все не зжерли там. Гугл стверджує, що їсти їх можна, по-науковому звуться Musa velutina.
27. Ще однією точкою була Rio Celeste (також просто перекладається як «блакитна річка») із водоспадом.
28. Відповідно до своєї назви, мала би бути блакитною, навіть кислотно-блакитною, але знову капосні дощі все зіпсували. Зате водоспад пер на всю свою можливу потужність:
29. Екостежка спеціально підходить до річки в декількох місцях, щоб можна було помилуватися її незвичним кольором. Доводилося тішити себе тим, що і сіренькою в такій зелені вона виглядає непогано.
30. Місцями блакить все ж пробивалася, являючи собою бліду тінь того, що можуть побачити більш везучі мандрівники.
31. А що там особливо чарівне у будь-яку погоду – то підвісні мости. Ними і закінчу цю розповідь.
32.
2. Урбаністика цієї країни пройшла мимо нас, майже весь час витратили на споглядання місцевої природи. Лише мельком із вікна побачили місто Алахуела, що прилягає до головного аеропорту країни, там же обміняли гроші, які заслуговують окремої згадки. Костариканські колони яскраві, наче іграшкові та із зображенням тварин. Відповідно до свого «несправжнього» виду і коштують дешево, 1000 колонів ≈ 43 гривні на той момент. Зате ціни в країні цілком дорослі, на продукти харчування десь вдвічі більші, ніж у нас.
3. Із сонячних передмість столиці невдовзі ми піднялися в дощові й прохолодні гори. Для розминки сходили на Catarata del Toro (що можна перекласти як «водоспад Бика»).
4. А ось і він:
5. Лило з неба в цей час також неслабо, але водоспаду то не завада. 82-метровий красень таким чином спадає просто з туману.
6. І утворює озерце, в якому в ліпших умовах і скупатися можна теоретично.
7. Власне, зважаючи на вологість, вода стікала звідусіль:
8.
9. Ну і просто дорогою до водоспаду все виглядає не менш красиво, навіть у тумані. Точніше – особливо в тумані. Джунглі – то, звісно, різновид пекла, але ж наскільки заворожуючий:
10.
11.
12. А коло пропускного пункту на початку трекінгу порадували своєю присутністю колібрі, яких тут приманюють сиропом на радість туристам.
13. Дивовижно прудкі й магнетичні створіння, які своєю присутністю залишили одне з найкращих вражень про Коста-Рику.
14.
15. А цей товариш сидів поруч незворушно, й довгий час – майже непомітно. Ще б пак, із таким природнім маскуванням. Точніше, якщо я правильно нагуглив, то це все ж дівчинка, самка зеленого медоноса.
Перші дві ночі в країні ми базувалися у туристичному містечку Ла Фортуна, прилеглому до вулкану Ареналь та однойменного національного парку (на додачу, процентів 90 готелів в окрузі містять у назві слово «Ареналь», що трохи ускладнювало пошук потрібного). Вулкан діючий, але на відміну від доступного гватемальського Фуего майже завжди схований у хмарах.
16. Нетипово для себе, у Ла Фортуні за два вечори й два ранки я зробив аж одне фото, у дворі того самого готелю, на диво затишного, незважаючи на розташування в центрі міста.
17. Якби не зміщення сезону дощів, наступного дня ми пішли би на інший вулкан, Поас, із дуже гарним озерцем у кратері, а так доводилося обходитись тим що ближче й простіше. Наприклад, національним парком, де можна подивитися на лінивців, і то було тупо розчарування.
Зараз скажу нехорошу річ, але якби взяти цю тварюку за шкірку й принести мені під носа, це я би назвав – подивитися на лінивця. На нас же чекали ледь помітні високо в кронах дерев мокрі клубки сірої шерсті. У сучасних костариканців цілком європейська ментальність у плані ставлення до дикої природи, тому в парку потрібно не шуміти, ні в якому разі не чіпати жодну живність і т. д. – лише роздивлятися в кронах дерев мокрі нерухомі клубки шерсті через ультразум чи підзорну трубу, яку тягав за собою на диво балакучий гід.
18. Зелень проте і тут чудова:
19.
20.
21. Так ростуть кокоси.
22. І банани.
23. А як щодо рожевих бананів? Та будь ласка:
24.
25.
26. Гід сказав, що вони неїстівні, підозрюю, просто щоб ми все не зжерли там. Гугл стверджує, що їсти їх можна, по-науковому звуться Musa velutina.
27. Ще однією точкою була Rio Celeste (також просто перекладається як «блакитна річка») із водоспадом.
28. Відповідно до своєї назви, мала би бути блакитною, навіть кислотно-блакитною, але знову капосні дощі все зіпсували. Зате водоспад пер на всю свою можливу потужність:
29. Екостежка спеціально підходить до річки в декількох місцях, щоб можна було помилуватися її незвичним кольором. Доводилося тішити себе тим, що і сіренькою в такій зелені вона виглядає непогано.
30. Місцями блакить все ж пробивалася, являючи собою бліду тінь того, що можуть побачити більш везучі мандрівники.
31. А що там особливо чарівне у будь-яку погоду – то підвісні мости. Ними і закінчу цю розповідь.
32.